06.02.2018 року Верховний Суд ускладі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи №826/15139/16 (ЄДРСРУ № 72065353) досліджувавфакт виникнення податкового зобов'язання за платежем - земельний податок зфізичних осіб, а саме з власника нежитлового приміщення розташованого вжитловому фонді.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використанняземлі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата заземлю справляється відповідно до закону.
Згідно з пункту 269.1 статті 269 ПК України платникамиподатку (плати за землю) є 1) власники земельних ділянок, 2) земельнихчасток (паїв), та 3) землекористувачі.
Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктамиоподаткування земельним податком є: 1) земельні ділянки, якіперебувають у власності або користуванні; 2) земельні частки (паї), якіперебувають у власності.
(!!!) Положеннями підпунктів 271.1.1,271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базоюоподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуваннямкоефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цимрозділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власникиземлі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення прававласності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилогоприміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджетуподаток за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуваннямпропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації прававласності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельнуділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількохюридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинковоїтериторії кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільнійсумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з такихосіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівляперебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівляперебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахуванняземельного податку є дані державного земельного кадастру.Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферіземельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майнощомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитомвідповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянкиподають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, упорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК Українинарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державноїподаткової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податковеповідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядкувизначеному статті 58 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельногокадастру - сукупність відомостей і документів про місцерозташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікаціюземель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі таземлекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, щоземельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельнихділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі- податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти),яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної такомунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту14.1 статті 14 ПК України).
ВАЖЛИВО: На підставі викладених норм вбачається, що для цілейоподаткування земельним податком особа повинна мати статусземлевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельнимкодексом України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, щоперебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється правовласності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ціоб'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду,розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи,переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вонирозміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельнійділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ціоб'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якійвони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередньогоземлекористувача.
Необхідно вказати, що 13 квітня 2016 року у справі №6-253цс16 та 12.10.2016 р. Верховний судУкраїни розглядаючи справу № 6-2225цс16 підтвердивраніше висловлену аналогічну позицію (постанова ВСУ від 11.02.2015 року посправі № 6-2цс15 (№ в ЄДРСРУ42763573) та серед іншого вказав, що за змістом статті 377 ЦК України до особи,яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власностіна земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільовогопризначення, у розмірах, встановлених договором («Принципцілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою»).
Статтями125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельнуділянку, а також право постійного користування та право оренди земельноїділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляєтьсявідповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухомемайно та їх обтяжень».
ВИСНОВОК: З огляду на викладені норми суди попередніх інстанційдійшли до обґрунтованого висновку про те, що власник нежилого приміщення (йогочастини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації прававласності на нерухоме майно. Аналогічна позиція висловлена в постановіВСУ від 7 липня 2015 року № 21-775а15 .
Таким чином, по-перше: оскільки позивач євласником нежитлового приміщення, за земельну ділянку за яку відповідачнарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивачавиник з датидержавної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Поруч з цим, згідно з підпунктом 14 пункту 24 Порядку веденняДержавного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 17 жовтня 2012 року № 1051, до Державного земельного кадаструвносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значенняякої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельногокадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24,та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах територіїадміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цьогоПорядку.
Отже, по-друге: ставка податку за земельніділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі небільше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки (ст. 274 ПК України), атому відсотковий розмір плати за землю, які зайняті житловим фондом, повиненвстановлюватися органом місцевого самоврядування відповідної територіальноїодиниці.
І окремо необхідно вказати, що у разі припинення права власностіабо права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується зафактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточномуроці.
Більше того, ухвалюючи рішення суд повиненвраховувати, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлюабо споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняєтьсяправо власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ціоб'єкти нерухомості (Правова позиція закріплена у Постанові Верховногосуду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2099цс16 (№в ЄДРСРУ 62058413).