08.11.2017 р. Верховний суд України вконтексті справи № 6-99цс17 досліджував питання, щодо неоднакового застосування судом касаційноїінстанції статті 56 Конституції України, статей 23, 1173 ЦК України, статті 11Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчуслужбу» в частині відшкодування моральної шкоди, що спричинило ухвалення різнихза змістом судових рішень.
Відповідно до ст. 3Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за своюдіяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головнимобов’язком держави.
Судова палатау цивільних справах Верховного Суду України вказала, що згіднозі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органимісцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі,в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України.
Відповідно до статті56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунокдержави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди,завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненніними своїх повноважень.
У статті 23 ЦКУкраїни передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підставивідповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормамистатей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завданафізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
(!!!) Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завданунезаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органувлади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування тапосадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїхповноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
За статтею 1173 ЦКУкраїни шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дієючи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної РеспублікиКрим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень,відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органоммісцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконнимирішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органудержавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою,Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежновід вини цієї особи.
ВАЖЛИВО: Таким чином, ці підстави характеризуються особливостямисуб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює яквказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способомзаподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільноївідповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Кримабо орган місцевого самоврядування.
При цьому зурахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та)особами, відшкодовується державою, АвтономноюРеспублікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнаннявказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій абобездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Шкода, завдана фізичнійабо юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органудержавної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами приздійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню напідставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державнувиконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Провиконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).
Аналогічна правовапозиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 рокуу справа № 6-48цс13 .
Відповідно до частинидругої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Провиконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин)збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під часпроведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку,передбаченому законом.
Згідно із частиноютретьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВРвід 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин)шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під часвиконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, зарахунок держави.
ВАЖЛИВО: Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можназробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб провідшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями(бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповіднівідділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, тавідповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Аналогічнепередбачене п. 28 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 6 «Пропрактику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державноговиконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під часвиконання судових рішень у цивільних справах».
Крім того, у статті 9Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода наобов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України.
На розширення цьогоположення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що судизастосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини іосновоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з правлюдини як джерело права.
Згідно ізчастиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічнийрозгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннімсудом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав таобов’язків цивільного характеру.
Стаття6 Конвенції поширює свою дію іна таку стадію цивільного процесу як виконання судовогорішення. У своїх рішеннях Європейський суд з правлюдини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо бвнутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне таобов’язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, іщо виконання рішення або постанови будь-якого органу судової владиповинне розглядатися як невід’ємна частина «процесу» в розумінністатті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «ІммобільяреСаффі» проти Італії» , пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року всправі «Горнсбі проти Греції» ).
У пункті 28 рішенняЄвропейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк протиУкраїни» зазначено, що відповідальність держави за виконання судовихрішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчомупровадженні.
Європейський суд зправ людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року усправі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована іводночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватимепідстави для відшкодування моральної шкоди.
ВИСНОВОК: Підсумовуюче зазначене вбачається, нижчевикладене:
1. в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування,зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державнихвиконавців відповідачами можуть бути відповідні відділидержавної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, тавідповідні територіальні органи Державного казначейства України;
2. підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкодиу такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду,протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкодавідшкодовується незалежно від вини. Тривале провадження даватимепідстави для відшкодування моральної шкоди;
3. до правовідносин щодо завдання моральної шкоди, яка полягала вперенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршеннісамопочуття підлягає застосуванню положення загального законодавствапро моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167,1173 ЦК України та стаття 11 Закону № 202/98-ВР;
4. заявлені до державної виконавчої служби вимоги про відшкодуванняшкоди, заподіяної стягувачу державним виконавцем при здійсненні виконавчогопровадження, мають розглядатися судом незалежно від того, що попередньодії державного виконавця не оскаржувалися.