01.11.2017 р. Верховний суд України в контексті справи №6-1063цс17 досліджував питання неоднакового застосування судомкасаційної інстанції статті 49, частини третьої статті 53 Закону України «Провиконавче провадження» в частині стягнення заборгованості в іноземній валюті іззастосуванням примусового порядку (виконавче провадження).
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала,що відповідно до статті 124 КонституціїУкраїни судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною першою статті 14 ЦПК України визначено, що судовірішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної владиі органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій,посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всійтериторії України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусовевиконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів іпосадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконаннярішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, вмежах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншиминормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів,а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовомувиконанню.
ВАЖЛИВО: Відповіднодо частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виданийсудом виконавчийлист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснюєпримусове виконання.
При цьому у статті 11 зазначеного Закону визначено, що державнийвиконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусовоговиконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчідії. У зв’язку із цим на нього покладається обов’язок здійснювати заходи,необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного вдокументі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленомувиконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Провиконавче провадження» у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом виконавчепровадження підлягає закінченню.
У даній справі, виконавче провадження відкрито за виконавчимлистом банку про стягнення з боржника боргу за кредитним договором вшвейцарських франках, що за офіційним курсом НБУ становило відповідну сумугривневого еквіваленту.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею Україниє гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і впорядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільногокодексу України (далі – ЦК України).
ВАЖЛИВО: Зазмістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене угрошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторониможуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені устатті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане угривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті,сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсомвідповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення невстановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом;використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валютіпри здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускаєтьсяу випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжнимзасобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, щосторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням,визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідноївалюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбаченийдоговором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного СудуУкраїни від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11 , від 26грудня 2011 року в справі №3-141гс11 тавід 7 жовтня 2014 року в справі №3-133гс14 тапідтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду України від08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16 .
Таким чином, судове рішення не може змінювати грошовий еквівалентзобов’язання в іноземній валюті, а отже,сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземнійвалюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжнісистеми та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язанняє дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне булоздійснюватися в іноземній валюті.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземнійвалюті та виконання рішень при обчисленні богу в іноземній валюті визначені устатті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на часвиникнення спірних правовідносин).
Отже, державний виконавець зобов’язаний керуватися положеннямистатті 53 Закону України «Про виконавче провадження», за частиною третьою якоїв разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець урезультаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти навалютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшогоперерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валютідержавний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієїстатті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її навалютний рахунок органу державної виконавчої служби.
ВИСНОВОК: Аналіззазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішенняне може змінювати зміст договірного зобов’язання, що існувало між сторонами,тобто воно залишається грошовим зобов’язанням в іноземній валюті, а тому судоверішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначенихстаттею 53 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому погашеннясуми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземнійвалюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на деньздійснення платежу. Це означає, що боржник,виконуючи зобов’язання за виконавчим документом у національній валюті,повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений длявідповідної валюти на день платежу (тобто день зарахуваннякоштів на рахунок кредитора).
У даній справі під час виконавчого провадження виконаннязобов’язання за судовим рішенням у національній валюті, а не у валюті кредиту,без прив’язки до офіційного курсу валют НБУ зумовило невиконання судовогорішення в повному обсязі, тому суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшлиобґрунтованого висновку про те, що постанова державного виконавця прозакінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті49 Закону України «Про виконавче провадження» є неправомірною та підлягаєскасуванню, а виконавче провадження – поновленню.
Матеріал по темі: «Стягненнязаборгованості в іноземній валюті: перерахунок боргу в гривні»