08.11.2017 р. Судова палата у цивільнихсправах Верховного Суду України в контексті справи № 6-1447цс17 досліджувала питання неоднаковогозастосування статті 62 СК України в частині визнання майна дружини та/абочоловіка об’єктом права спільної сумісної власності подружжя внаслідокзбільшення його вартості з підстав вкладення спільних трудових чи грошовихзатрат другого з подружжя.
Судвказав, що за положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністюдружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але закошти, які належали їй, йому особисто.
Відповіднодо частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за часшлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чигрошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бутивизнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналізположень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об’єктів особистоїприватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексувстановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормоюоб’єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані зарішенням суду об’єктами спільної сумісної власності подружжя.
Длязастосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартостімайна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно відінших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна),при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна якоб’єкта, його якісних характеристик.
ВАЖЛИВО: Збільшення вартості майна та істотність такого збільшенняпідлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єктадо та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжячи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтнихробіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить проістотність збільшення вартості майна як об’єкта.
Визначаючиправовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд маєвраховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміруфактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутогоодним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, упридбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крімспільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такомумайні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Відповіднодо статті 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власностіподружжя, ділиться між ними в натурі.
Головнимкритерієм поділу майна як об’єкта права спільної сумісної власності єприпинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками іприпинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦКУкраїни); в разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частинуспільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
Необхідновказати, що за загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СКУкраїни, той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеноїпрезумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Уданій справі суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першоїінстанції про відсутність правових підстав для визнання спірної квартириспільною сумісною власністю подружжя у розумінні статей 60, 61 СК України та їїподілу, оскільки позивачка не надала доказів придбання спірної квартири заспільні кошти, між тим установивши, що вартість спірної квартири істотнозбільшилась унаслідок здійснених за час шлюбу поліпшень, проведенняпереобладнання та ремонтних робіт, суд касаційної інстанції не зробив жоднихвисновків щодо застосування статті 62 цього Кодексу до спірнихправовідносин.