Відповіднодо висновків Верховного суду України у цивільних справах за II півріччя 2015року в підрозділі 1.3 Спори щодо відшкодування майнової та або моральної шкодив п. 1.3.4 зазначено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальноїпозовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла довідатисяпро порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦКУкраїни).
Так, у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015року по справі № 6-309цс15 міститьсявисновок про те, що деньскоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача ійому завдано майнової та моральної шкоди, єтим днем, коли позивач довідався про порушення свого права тапро особу, яка його порушила, і саме із цього часу в нього виникло право вимогияк до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії,відповідальної за останнього.
Разомз цим Верховний суд України розглядаючи справу № 6-192цс16 постановоювід 29.06.2016 р. відступив від своєї ж правової позиції викладеній у постановіВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 309цс15 обґрунтувавши це наступним:право особи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного прававиникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, колиправо цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика увиплаті страхового відшкодування, а не з дня скоєння ДТП.
Однак,11.10.2017 р. в контексті справи № 6-1365цс17 Судовапалата у цивільних справах Верховного Суду України знову змінила вищевикладенуправову позицію вказавши наступне.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовнадавність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду звимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкуванняцивільного обороту за допомогою стимулювання суб’єктів, права чи законніінтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягомустановленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовноїдавності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися пропорушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовноїдавності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою длявідмови в позові.
ВАЖЛИВО: Позовна давність відноситься до строків захисту цивільнихправ; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту – шляхом пред’явленняпозову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, щорозглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред’явлення позивачемпозову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, наотримання судового захисту).
Питання про об’єкт дії позовної давності виникає черезвідмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (правона захист) у контексті її співвідношення із суб’єктивним матеріальним цивільнимправом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановленопозовну давність, завжди пов’язане з порушенням суб’єктивного матеріальногоцивільного права.
Суб’єктивне матеріальне цивільне право і право на позоввідносяться до різних видів матеріального права: перше – регулятивне, друге –охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну абодекілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновленняправа або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки задопомогою звернення до суду.
Оскільки метою встановлення у законі позовної давності єзабезпечення захисту порушеного суб’єктивного матеріального права абоохоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасовеобмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробитивисновок, що об’єктом дії позовної давності є право на позовний захист (правона позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється ізсуб’єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охороннихправовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давністьвстановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб’єктивногоматеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права назахист (охоронного).
Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, якайого порушила (водія, що спричинив ДТП) вдень скоєння ДТП, то саме із цього часу у останнього виникло право вимоги добезпосереднього заподіювача шкоди, а так як до суду за захистом свогопорушеного права позивач звернувся зі спливом позовної давності, прозастосування якої заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови упозові (частина четверта статті 267 ЦК України).
ВИСНОВОК: постійна зміна правових позицій Верховного суду України жоднимчином не створює єдності судової практики, а лише призводить до дестабілізаціїправової системи, внаслідок чого суд апріорі не може ухвалити законе рішення,оскільки кожна із сторін є по своєму правою, а отже виграє справу та сторона,яка більш обізнана про «судову практику Верховного суду України».