11.10.2017 р. в рамках справи № 6-1638цс17 Верховний судУкраїни досліджував питання щодо стягнення з роботодавця на користь звільненогопрацівника витрат на відрядження, які заявлені поза межами трьох місячногостроку.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду Українивказала, що згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власникаабо уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки,зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмірпідприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові йогосередній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
(!!!) При наявності спору про розміри належних звільненомупрацівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначенев цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користьпрацівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, торозмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення посуті спору.
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягненнясереднього заробітку у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, щопрацівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи,організації суми в день звільнення, у разі якщо він у цей день не був нароботі, – наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог пророзрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користьпрацівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разінепроведення його до розгляду справи – по день прийняття рішення, якщороботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутністькоштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору пророзмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримкурозрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено накористь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі частковогозадоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на якупрацівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотністьцієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставинисправи.
Оскільки у даній справі вимоги позивача щодо розміруналежних йому при звільненні сум суд, який розглядав спір щодо стягнення невиплаченої компенсації за відрядження, задовольнив частково наявні підставидля застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування зачас затримки розрахунку при звільненні.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до статті 233 КЗпПУкраїни працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спорубезпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного судув тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися пропорушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з днявручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
ВАЖЛИВО: У разі порушення законодавства про оплату праці працівникмає право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітноїплати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строкпропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Позовні вимоги ґрунтуються на стягненні з відповідача витрат навідрядження, виплата яких регулюється положеннями статті 121 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплатупраці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовимдоговором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконануроботу.
До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону,входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та іншізаохочувальні та компенсаційні виплати.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належатьвиплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальнимисистемами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати,які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понадвстановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України«Про оплату праці»).
Згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітноїплати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати навідрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на найманняжитлового приміщення.
ВИСНОВОК: враховуючи те, що заявлена позивачем сума невиплаченихвитрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, то позивач пропустивстрок на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовомпро стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненнівін звернувся поза межами строку передбаченими статтею 233 КЗпП України.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного суду Українивід 25 грудня 2008 року у справі № 6-16282вов08 (ЄДРСРУ №2984580) та від 04 лютого 2009 р. у справі № 6-17656св08 (ЄДРСРУ №3111400).
P.s. поряд з цим в аналах Верховного суду України міститьсяухвала від 11.08.2004 р. ( документ n0328700-04 ), яка встановлює що службовівідрядження все ж таки входять в структуру заробітної плати, атому на вказані вимоги згідно з чинним законодавствомне поширюється тримісячний строк позовної давності.
Матеріал по темі: «Позов про стягнення заробітної плати не обмежується будь-якимстроком»