27.09.2017 р. в рамках справи №6-2096цс16 Верховний суд України досліджував питання щодо припиненняіпотеки з підстав виконання боржником на користь кредитора судового рішення простягнення заборгованості за кредитним договором.
Суть справи: рішеннямсуду від 2012 року з боржника-іпотекодавця на користь банку було стягнуто всюзаборгованість за кредитним договором. Однак суму боргу за рішенням судуборжник сплатив в повному обсязі під час виконавчого провадження у2015 р. у зв’язку із чим виконавче провадження було закрито на підставі заявибанку, а належне позивачу майно звільнене з-під арешту.
Разом з тим банк відмовляється надати нотаріусу повідомлення провиконання кредитного зобов’язання та припинення іпотеки для зняття заборонивідчуження майна.
Банк посилається на постанови Верховного Суду України № 6-10206цс15 від 23.09.2015року та № 6-157цс16 від 25.05.2016 року, які є обов'язковими щодо застосуваннянорм права всіма судами загальної юрисдикції України і які постановлені усправах про стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів, вяких міститься висновок про те, що наявність судового рішення про задоволеннявимог кредитора не припиняє відносин сторін кредитного договору, не звільняєборжника та поручителя від відповідальності за невиконання грошовогозобов’язання.
Крім того, згідно положень Постанови №5 від 30.03.2012 рокуПленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенніспорів, що виникають із кредитних правовідносин" вбачається, що наявністьсудового рішення за відсутності його реального виконання боржником не звільняєборжника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та непозбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом іштрафних санкцій, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту, якібули нараховані після дати на яку утворилась заборгованість, що стягнутасудовим рішенням.
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанціїодних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 625, 1048 ЦК Україниу поєднанні зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» та статтями 598, 599 ЦКУкраїни.
Верховний суд України вказав, що згідно зі статтею 1 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язаннянерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржникомзабезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунокпредмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку,встановленому цим Законом.
Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку»іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною доприпинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечногодоговору.
Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України«Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язанняабо закінчення строку дії іпотечного договору.
У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов’язанняприпиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договоромабо законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(стаття 599 ЦК України). У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України)суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника належного виконанняйого обов’язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватисяналежним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороннявідмова від виконання зобов’язання не допускається.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк абоінша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, апозичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносинза кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієїглави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитногодоговору.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такійсамій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, щовстановлені договором.
ВАЖЛИВО: Позика вважається повернутою вмомент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на йогобанківський рахунок або реального повернення коштів.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужимигрошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше невстановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користуваннячужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актомцивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавецьмає право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше невстановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентіввстановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщопозичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатитигрошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, якийпрострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язанийсплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь часпрострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншийрозмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, йогоборг складатиме: решту суми позики з урахування встановленого індексу інфляціїза весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо іншене встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позикиабо облікової ставки Національного банку України за весь строк користуванняпозиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо іншийрозмір не встановлено договором або законом.
Окремо необхідно вказати, що зі спливом позовної давності, навітьза наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовноїдавності, зобов’язання не припиняється.
Аналогічне твердження міститься у постанові Верховного судуУкраїни від 15.05.2017 р. по справі №6-786цс17 .
Більше того, якщо кредитор не скористався своїм правом напроведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунокпредмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавчепровадження», це не є підставою для припинення іпотеки (22.02.2017 р.судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України усправі № 6-133цс17 ).
За змістом статей 625 та 1048 ЦК України інфляційні, 3% річних тапроценти за позикою входять до складу грошового зобов'язання і є особливоюмірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правовоївідповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступаютьспособом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванніматеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) відборжника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплатикредитору (постанови ВСУ від 25 травня 2016 р. у справі №6-157цс16 , від 30березня 2016 р. у справі №6-2168цс15 ). Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не єштрафними санкціями.
ВАЖЛИВО: Індекс інфляції, 3% річних відпростроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою, визначені договором (стаття 1048 ЦК України), підлягають сплаті до моментуфактичного повернення боргу в межах строку дії кредитного договору.
Окрім цього, в постанові ВСУ від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15 суд дійшовправового висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимогкредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту танарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником,не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій,передбачених умовами договору та цього кодексу.
Отже, усі нарахування за користування коштами та інші виплати,передбачені договором, підлягають стягненню до дати повернення позики, але вмежах строку позовної давності.
Системний аналіз зазначених норм ЦК України дає підстави длявисновку, що наявність судового рішення про стягнення поточної заборгованостіза кредитним договором, яке не виконано боржником належним чином, не припиняєправовідносин сторін кредитного договору, не припиняє зобов’язання в цілому іне позбавляє кредитора права на стягнення інших передбачених договором платежівта отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними нимгрошовими коштами, належними до сплати кредитору.
ВИСНОВОК: З урахуванням наведених положеньчинного законодавства банк має право на нарахування процентів та іншихплатежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦКУкраїни, за період невиконання рішення суду, а тому не можнавважати, що зобов’язання виконано в повному обсязі, адже припинилось у зв’язкуз виконанням і, як наслідок, припинились зобов’язання, які виникають з договоруіпотеки як похідного зобов’язання.
Поряд з цим постановами Верховного суду України від 23.03.2016 р.у справі № 3-137гс16 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовийвисновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припинення іпотекипередбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать :- припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечногодоговору; - реалізації предмета іпотеки; - набуття іпотекодержателем прававласності на предмет іпотеки; - визнання іпотечного договору недійсним; -знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець невідновив її.»
Таким чином, якщо договір іпотеки не припинено з визначенихзаконом підстав, то усі права і обов’язки, набуті сторонами за цим правочином,повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання.