13.09.2017р. в контексті справи № 6-1414цс17 судовапалата у цивільних справах Верховного Суду України розглядала справупрокуратури, яка подає позов в інтересах неповнолітньої дитини, щодо укладаннябатьками договору іпотеки без згоди органу опіки та піклування.
Цікавою, на погляд автора, робить цю справу те, щоінтереси дитини так і залишились не захищеними…
Суд вказав, що статтею 12 Закону України «Про основисоціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, щодержава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинівщодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересівдітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опікита піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їхзамінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно дозакону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, правовласності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попереднійдозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 ЗаконуУкраїни «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження тавикористання майна дитини в її інтересах – обов’язок батьків. З метоюгарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини законпередбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконаннямбатьками своїх обов’язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитинивчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органуопіки та піклування.
Згідно з положеннями частин четвертої та п’ятої статті 177СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчиненняправочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо врезультаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини нажитло.
ВАЖЛИВО: За змістом частини шостої статті 203, частини першоїстатті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) ісуперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чинепрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин єоспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитинипевного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклуванняпорушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчиненийбатьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чиправо користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попередньогодозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частинашоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо будевстановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, -звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані закономінтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилогоприміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутностіобов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладенняоспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Аналогічна правова позиція висловлена у рішенняхВерховного суду України, зокрема від 20.01.2016 р. у справі №6-2940цс15 , від 11.05.2016 р. у справі за №6-806цс16 , від 06.04.2016 р. у справі №6-589цс16 , від 09.11.2016р.у справі № 6-930цс16 тавід 10.07.2017р. №6-1002цс17 .
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей провизнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України«Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірногодоговору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні:
1) перевіряти наявність у дитини права користуванняжитловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місцеїї фактичного постійного проживання;
2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодонадання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, приукладенні оспорюваного договору;
3) з’ясовувати, чи існує фактичне порушення законних правдитини внаслідок укладення договоруіпотеки.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема,справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповіднодо частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх правособа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, атакож зловживання правом в інших формах.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що членисім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку(квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні звласником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди пропорядок користування цим приміщенням.
ВАЖЛИВО: Отже, якщо власник майна є одночасно законнимпредставником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, яківпливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересахдитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Положення Закону України «Про свободу пересування тавільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичногопроживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживанняособи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно аботимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, щовизнається власником жилого приміщення.
У судовому засіданні по даній справі встановлено, щосторонами у договорі іпотеки не надавалося дозволу органу опіки та піклування, оскільки довідка про складсім’ї, яка була надана для оформлення цього договору, не містила даних прореєстрацію та проживання у квартирі неповнолітніх чи малолітніх членів сім’ї.
Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України обставини,встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративнійсправі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, уяких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, напередодні заочним рішенням суду в рахунокзадоволення вимог заставодержателя звернуто стягнення на спірне іпотечне майно,згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом визнання за неюправа власності та виселено іпотекодателя зі спірної квартири.
Тобто зазначеним рішенням, щомає преюдиційне значення, встановлено правомірність тадійсність оспорюваного в даній справі договору іпотеки (???), відповідно доякого було звернуто стягнення на спірне іпотечне майно.
Більше того, Відповідач неодноразово у своїх запереченняхта скаргах зазначала, що на час розгляду справи судом першої інстанції дитинівже виповнилося 18 років.
Відтак, Верховний суд вказав, що при ухваленні судомпершої інстанції рішення, застосування законодавства щодо захисту прав тазаконних інтересів дитини є помилковим, оскільки «Дитина», в силу статті 6 СКУкраїни, вже не мав правовий статус дитини у зв’язку з досягненням нимповноліття, що свідчить про необґрунтованість вимог про усунення порушень правта інтересів як дитини.
З огляду на зазначені положення законодавства та заочнерішення суду яке набрало законної сили та яким звернуто стягнення на спірнеіпотечне майно, згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за останньоюправа власності, чим фактично було підтверджено дійсністьоспорюваного в даній справі договору іпотеки, Судова палата у цивільних справахВерховного Суду України дійшла висновку, що при наявності зазначеного судовогорішення, яке відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення длясуду при вирішенні справи, судине вправі були його змінювати, зокрема шляхом визнання цього ж самого договоруіпотеки недійсним.
Отже, позиція ВСУ розроблена на підставі наступного:
1. довідкапро склад сім’ї, яка була надана для оформлення іпотечного договору, не містиладаних про реєстрацію та проживання у квартирі неповнолітніх чи малолітніхчленів сім’ї;
2. наявнесудове рішення (заочне) про задоволення вимог іпотеко держателя шляхомзвернення стягнення на спірне іпотечне майно, а саме визнанняправо власності тависелення іпотекодателя зі спірної квартири;
3. намомент прийняття вищевказаного заочно-судового рішення дитині виповнилося 18років, тобто вона досягла повноліття;
4. зприйняттям заочного рішення фактично було підтверджено дійсність оспорюваного вданій справі договору іпотеки.
Якна думку автора, то рішення ВСУ є дуже противоричівим:
по-перше: позов подає прокурор в інтересах дитини і не можерозібратися чому це мати – іпотекодатель надає нотаріусу довідку, що у їїквартирі дитина не зареєстрована та не проживає? Адже, згідно діючимзаконодавством місцем проживання (реєстрації) дитини є місце проживання їїбатьків\опікунів і, як же обслуговуюча організація видала таку довідку, де незареєстрована дитина, якщо вона там проживає?
по-друге: Верховний суд та прокурора не засмутило, що законодавствоне передбачає такого способу звернення стягнення на іпотечне майно, як«звернення стягнення на спірне іпотечне майно, шляхом визнання право власностіна підставі судового рішення» (детальніше у матеріалі «Ефективний спосіб звернення стягнення на предметіпотеки: поза законом»);
по-третє: стосовно того, що дитині виповнилося 18 років на моментприйняття заочного рішення, то це зовсім несимітниця, адже правочин іпотекиукладено матір’ю до моменту досягнення дитиною неповноліття… і 18-річномухлопцю, який залишився без помешкання, від цього зовсім….(промовчу);
по-четверте: стосовно того, що з прийняттям заочного рішення фактичнобуло підтверджено дійсність оспорюваного в даній справі договору іпотеки тежвизиває відповідний сумнів, адже є диспозитивність процесу, а так як на судовізасідання ніхто не ходив (адже прийнято заочне рішення), зустрічного позову тадоказів зворотного не подавав…тому і суд першої інстанції дослідив однобоко,тобто в межах заявлених вимог. Таким чином, це ніяк не підтверджує «дійсностіоспорюваного правочину».
Матеріал по темі: «Порушенняправ дитини, як підстава визнання договору іпотеки недійсним »