Припинення поруки внаслідок збільшення відповідальності поручителя

13.09.2017 р. Судові палати у цивільних та господарськихсправах Верховного Суду України в рамках справи № 5-1539цс17 досліджували обставини на підставияких припиняється порука, зокрема у даній справі акцент робився на  зміні зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чогозбільшується обсяг його відповідальності.

Суд вказав, що згідно із частиною першою статті 553,частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручительпоручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Уразі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник іпоручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договоромпоруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконанняосновного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлюєзобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника,та кредитором боржника.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовамидоговору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсягзобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частиниперша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порукаприпиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя,внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

ВАЖЛИВО: До припинення поруки призводять такі зміни умовосновного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягувідповідальності останнього.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміниосновного зобов’язання виникає в разі: 1) підвищення суми кредиту або розмірупроцентів, пені, штрафів, тощо; 2) відстрочення виконання, що призводить дозбільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужимигрошовими коштами; 3) установлення (збільшення розміру) неустойки; 4)встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення;5) включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя,зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів, тощо (відповіднаправова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду України від24.06.2015 у справі № 6-701цс15,від 23.12.2014 № 3-196гс14,від 20.02.2013 № 6-172цс12,від 21.05.2012 № 6-18цс11,від 10.10.2012 № 6-112цс12).

Разом з тим установленнябез згоди поручителів додатковими угодами до кредитнихдоговорів умов щодо сплати 1) додаткових платежів – комісій за пролонгаціюкредитних договорів та внесення змін до них, не є підставою для припиненняпоруки в порядку цієї норми, з огляду на те, що комісійна винагорода не вважаєтьсяборговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписаннявідповідних додаткових угод, а тому не призводить до збільшеннявідповідальності поручителів.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміноюосновного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та заумови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умовосновного договору.

Отже, назміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності незбільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не єпідставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановахВерховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-3176цс15 та від 20 квітня 2016 року усправі № 6-2662цс15.

В той же час, за своєю правовою природою наданняпоручителем згоди на внесення до основного зобов'язання змін є одностороннімправочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України тавідображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України,викладеною у постанові від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13, згода поручителя на збільшенняобсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб,передбачений договором поруки. Випадкова поінформованістьпоручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність зйого боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не можерозглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Необхідно також зазначити, що умови договору поруки пройого дію «до повного припинення зобов’язань боржника» несвідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки врозумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьомувипадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК Українипро те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від днянастання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги допоручителя (Постанова судових палат у цивільних та господарськихсправах Верховного Суду України від 23 травня 2012 р.).

Більше того, Верховний суд України розглядаючи справу №6-272цс16 від 29.06.2016 р. зробивправовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки узв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦКУкраїни передбачає три випадки визначення строку дії поруки:

1)  протягом строку, установленого договором поруки(перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);

2) протягом шести місяців від дня настання строкувиконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги допоручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);

3) протягом одного року від дня укладення договору поруки(якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментомпред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третєречення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Окремо необхідно наголосити, що Верховний суд Українирозглядаючи справу № 6-125цс14 зробивважливий висновок: «…пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до ньогопозову».