Вищий господарський суд України від20.10. 2015 р. у справі № 904/3608/15 вказав,що Закон України "Про третейські суди" передбачаєвиключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду.Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейськогосуду підстав для розгляду господарського спору по суті. За умов відсутності упозивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавствоУкраїни жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення догосподарського суду, чим позивач правомірно скористався.
Крім того, відповідно до імперативних приписів ч.1 ст.8Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бутипозбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вонавіднесена процесуальним законом.
Вищенаведеної правової позиції дотримується Вищийгосподарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень усправах, пов'язаних із застосуванням третейського застереження при виникненнігосподарського спору (постанови ВГСУ від 11.02.2014 у справі №914/1576/13 та від 02.08.2010 у справі №2/235-09(18/181-09) ).
Стосовно припинення провадження у справі на підставіп.5. ч.1. ст 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку знаявністю третейського застереження, необхідно вказати наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, норми якоїє нормами прямої дії, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,що виникають у державі.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейськісуди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявностіміж сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
В рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року№ 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008 (справапро завдання третейського суду) зазначено, що відповідно до чинногозаконодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних ігосподарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішеннятретейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ГПК України),ст. 6 Закону України "Про третейські суди"). Гарантуючи право насудовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає правокожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права ісвободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64Конституції України).
ВАЖЛИВО: Таким чином, Конституцією України гарантовано право насудовий захист зі сторони держави.
В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статуссудів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розглядйого справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
При цьому, Закон України "Про третейські суди"передбачає виключно право, а не обов’язок сторін на звернення до цього суду. Окрімтого, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського судупідстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку,позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жоднимчином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексуУкраїни юридичним особам та суб’єктам підприємницької діяльностігарантовано право звернення до господарського суду згідно із встановленоюпідвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюванихправ і охоронюваних законом інтересів.
Відтак, звернення за вирішенням спору до третейського судує правом особи, яка самостійно на свій розсуд обирає способи захисту порушенихабо оспорюваних інтересів.
ВАЖЛИВО: Третейське застереження є обов'язковою і головноюумовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність несвідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за йоговирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особина звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальноїюрисдикції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від10.02.2016р. у справі № 910/16939/15 .
Між тим, існує і протилежна точка судового зору, такарбітражне застереження про передання спору на розгляд міжнародногокомерційного арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одниміз способів реалізації права на захист своїх прав.
Уклавши арбітражне застереження, кредитор реалізувавсвоє волевиявлення на звернення до міжнародного комерційного арбітражу, а тому посилання на те, що за наявності третейської угоди у сторін існує виключно правова можливість, а необов'язок звертатися до третейського суду, є помилковими.
Доводи про те, що відсутність взаємної згоди саме сторінспору на вирішення спору комерційним судом (арбітражем), незалежно відпопередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору такимсудом, також є помилковими, оскільки зобов'язання, що випливають з третейськоїугоди мають обов'язковий характер для сторін і за її наявності відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Самевідсутність заперечень іншої сторони щодо розгляду справи судом є умовою розглядувідповідного спору, зокрема, господарським судом (Вищий господарськийсуд України від 30.08.2017 р. по справі № 910/21409/16 ,ЄДРСРУ № 68564111).
ВИСНОВОК: право на звернення до суду за захистом своїх правпередбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору втретейському суді все ж таки є правом сторін та реалізується шляхом взаємногопогодження вказаного питання між сторонами, однак у разі, коли між сторонами удоговорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечуєпроти нього, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїхінтересів в судовому порядку відповідним господарським судом.