Упостановах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі № 910/22664/15 (№ 3-1295гс16) та у справі №910/22662/15(№ 3-1487гс16) викладено правовий висновок проте, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечногодоговору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації.Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекоювимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежноговиконання боржником основного зобов’язання відбувається шляхом зверненнястягнення на предмет іпотеки.
Відповіднодо частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Просистему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасовоїадміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (утому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року додня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявленняправочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначенихчастиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори)неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банкбезоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання безвстановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій,відмовився від власних майнових вимог. У справі, якарозглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення зміндо договору іпотеки, укладеними між кредитором і боржником, кредитор відмовивсявід нерухомого майна, переданого в іпотеку на забезпечення зобов’язання закредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмовавідбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації убанку. Аналіз наведених норм матеріального права та обставини, встановленісудом у справі, яка розглядається, свідчать про помилковість висновку судівапеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення частини другої, пункту1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладівфізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не єпідставою для визнання спірних договорів недійсними.
Забезпечуючиєдність судової практики 09.08.2017 р. Верховний Суд України в контекстісправи № 3-597гс17 вказав наступне.
Усправі, яка розглядається, предметом позову є вимога ПАТ «Імексбанк» в особіуповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Імексбанк» про визнання недійснимидоговорів про розірвання договорів застави та уступки права вимоги, укладенихна забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, із тих підстав,що банк, укладаючи оспорювані договори протягомодного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, при непогашенійкредитній заборгованості, безоплатно відмовився від власних майнових вимог дозаставодавця, а також від свого права звернути стягнення на предмет застави врахунок погашення заборгованості боржника.
Отже, зазмістом статей 572, 589, 590 ЦК, статей 1, 3, 4, 16 Закону України «Прозаставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разіневиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язанняодержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншимикредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бутизабезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечитьзаконодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредитутощо. Предметом застави можуть бутимайно та майнові права. Право застави виникаєз моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягаєнотаріальному посвідченню – з моменту нотаріального посвідчення цього договору. При заставі майновихправ реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцемзаставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
ВАЖЛИВО: З аналізу наведених норм вбачається, що застава єспеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконанняосновного зобов’язання; заставодержатель (кредитор) набуває правамайнової вимоги на підставі, зокрема, договору, що встановлюєзобов’язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання основногозобов’язання боржника, та кредитором боржника, з моментуукладення/нотаріального посвідчення цього договору. Реалізаціякредитором (заставодержателем) права майнової вимоги у разі невиконання абоненалежного виконання боржником основного зобов’язання відбувається, зокрема,шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає іззаставленого права.
Такимчином, висновок суду про відсутність у кредитора майнових вимог до поручителяна час вчинення оспорюваних договорів є помилковим.
Згідноз положеннями статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбаченихзаконом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодонедійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК.
Так,відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину єнедодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, яківстановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цьогоКодексу.
Недійснимє правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Уцьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частинадруга статті 215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність напідставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судомнедійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК).
Отже, нікчемнийправочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певноїумови (обставини).
Відповіднодо частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Просистему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній начас запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк») протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особаФонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів),вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадженнятимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числідоговорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у томучислі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тих підстав,що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання безвстановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій,відмовився від власних майнових вимог.
Уповноваженаособа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягомліквідації повідомляє сторони задоговорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, пронікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідківнікчемності договорів (частина четверта статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичнихосіб»).
Кредитнийдоговір, виконання зобов’язань за яким забезпечувалося договорами заставимайнових прав та уступки права вимоги до договору застави майнових прав,укладався на умовах, зокрема, забезпеченості. За цими договорами заставодавець(майновий поручитель) зобов’язався виконувати дії, необхідні для забезпеченнядійсності заставленого права до повного виконання боржником зобов’язань закредитним договором. За оспорюваними договорами про розірвання договорівзастави та уступки права вимоги, укладеними між сторонами, банк (кредитор)відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконаннязобов’язання боржника за кредитним договором, тобто відмовився від власнихмайнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до днязапровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк».
ВАЖЛИВО: Отже, недійсність правочинів неплатоспроможногобанку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установленозаконом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їхвиявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банкомпротягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
Прицьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про системугарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорівяк під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у томучислі звертається до суду з відповідним позовом. Отже, висновки судів про те, що позивачем порушенопроцедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, є помилковими.
Висновкисуду про те, що банк реалізував право майнової вимоги шляхом звернення до судуз позовом про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, щопідтверджується відповідним рішенням суду також не можна визнати обґрунтованими, оскільки зазначеніобставини, навпаки, підтверджують факт нікчемності правочинів про розірваннядоговорів забезпечення з огляду на відмову банку від власних майнових вимог до заставодавця, а також відсвоїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашеннязаборгованості боржника, наявність якої установлено зазначеним судовимрішенням. Адже наявність судового рішення про стягнення з боржника на користькредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника відвідповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляєкредитора права на отримання сум шляхом уступки заставодавцем заставодержателювимоги, що випливає із заставленого права.
Аналогічнетвердження викладено у постанові від 09.08.2017 р. Верховним Судом України вконтексті справи № 3-598гс17.
ВИСНОВОК: За договорами про розірвання договорів застави(іпотеки), уступки права вимог та ін. укладеними між сторонами, де банк(кредитор) відмовляється від майнових прав, переданих у заставу на забезпеченнявиконання зобов’язання боржника за кредитним договором, банк фактичновідмовляться від власних майнових вимог, а враховуючи той факт, що відмоваостаннього була вчинена банком протягом одного року до дня запровадженнятимчасової адміністрації, такі договори є недійсними.