Стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті в кредитних спорах
16.08.2017 р. Верховний суд України врамках справи № 6-2667цс16 усував розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції статті 533у поєднанні зі статтею 192 та статті 267 ЦК України, а саме:
1) Чи передбачає чинне законодавство нарахування штрафнихсанкцій та пені в іноземній валюті?
2) Чи може заява про застосування строків позовноїдавності заявлятися усно?
Суд вказав, що відповідно до статті 192 ЦКУкраїни законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання заномінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватисяв Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 533 ЦКУкраїни грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжнихдокументів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території Україниза зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановленихзаконом (частина третя статті 533 ЦК України).
ВАЖЛИВО: Такий порядок визначено Декретом КабінетуМіністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютногорегулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється направовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами,укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Провідповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платникигрошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочкуплатежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону,обчислюється від суми простроченого платежу тане може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України,що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Провідповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Примітка: Згідно з преамбулою Закон регулює договірніправовідносини між платниками та одержувачами коштів щодо відповідальності занесвоєчасне виконання грошових зобов’язань; суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи таорганізації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичніособи - суб’єкти підприємницької діяльності; дія цього закону непоширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансовихсанкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежівдо бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чиннимзаконодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальностісуб’єктів переказу грошей через платіжні системи (перше, друге, третє реченняпреамбули) – Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року усправі № 1-12/2013.
Більше того, нещодавно Верховний суд України узагальнюючисудову практику виходив з того, що пеня штраф, неустойка, проценти та виплати,передбачені ст. 625 ЦК України підлягають стягненню виключно в національнійвалюті України – гривні.
Норми ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК Українидають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобтогрошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобтозасобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валютаУкраїни - гривня.
Відповідно, у національній валюті України підлягаютьобчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф,неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України посправі № 6-79цс14 упостанові від 02.07.2014 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України єобов'язковою для застосування судами.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним СудомУкраїни по справі № 6-145цс14 у постанові від 24.09.2014 року, від 01.04.2015 року у справі №3-29гс15 та від 16 вересня 2015року №6-190цс15.
ВИСНОВОК 1: Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний зрозміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чиннезаконодавство не передбачає встановлення Національним банком України обліковоїставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися засудовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.
Разом з тим, 15.05.2017 р. під час розгляду справи №6-211цс17 Верховним судом Українивисловлена інша точка зору…
Детальніше в матеріалі:«СТЯГНЕННЯ ШТРАФУ, ПЕНІ, НЕУСТОЙКИ ТА ПРОЦЕНТІВ ВІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ»
Стосовнопозовної давності то суд вказав, що відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду звимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давністьвстановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу,пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.
Формулювання загального правила щодо початку перебігупозовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особипро певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістюцієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформованийще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14).
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давністьзастосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленоюдо винесення ним рішення.
За змістом загальних норм права заява про застосуванняпозовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розглядусправи в суді першої інстанції.
(!!!) Сплив позовної давності, про застосування якоїзаявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).
ВАЖЛИВО: При цьому законом не встановлено вимог щодо формизаяви сторони про сплив позовної давності.
Більше того, 22.03.2017 р. розглядаючи справу №6-3063цс16 Верховний Суд України підтвердивправовий висновок викладений у постановах від 4 лютого, 18 березня, 24 червня2015 року, 17 лютого 2016 року про те, що без заяви сторони у спорі позовнадавність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливістьзастосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України особи,які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання тавідводи, давати усні та письмові пояснення судові.
Згідно зі статтею 31 ЦПК України сторони мають рівніпроцесуальні права і обов'язки.
ВИСНОВОК 2: Відтак заяву про сплив позовної давності може бутивикладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання – письмового чи усного,що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Підсумовуючи зазначене вбачається:
1. положення про позовну давність є диспозитивними, а неімперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді (бажанописьмово);
2. позовна давність застосовується виключно доухвалення рішення судом першої інстанції;
3. суд за власною ініціативою не має правозастосовувати позовну давність.
Матеріалпо темі: «Фундаментальні принципи застосування строків позовноїдавності»
В довершення необхідно вказати, що Європейський суд з правлюдини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосуванняКонвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законнеправо правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду післязакінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосуваннястроків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечуватиюридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів відпрострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися вразі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце удалекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратилидостовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші протиСполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року зазаявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Високийсуд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме:1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційнихвідповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти,та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судіввимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому,на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див.рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти СполученогоКоролівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових системдоговірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков протиУкраїни»).
