12.07.2017 р. судова палата угосподарських справах Верховного Суду України в контексті справи №3-537гс17 досліджувала питання відчуженнямайна юридичної особи її органом представництва, а також фактичне залученнятретьої особи з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власностіна майно.
Юридична особа є учасником цивільних відносин інаділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст.ст. 2, 80, 91, 92 ЦК).При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, щотака особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через своїоргани, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1ст. 92 ЦК).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи,що з огляду на приписи ст. 237 ЦК утворює правовідношення представництва, вякому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особичи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин відімені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третімиособами.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуваннямприписів ст.ст. 203, 215 ЦК дає підстави для висновку, що договір,укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) зтретьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органомустановленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщовідповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору. У разі визнання судом недійснимрішення загальних зборів учасників товариства, яким визначено повноваженнявиконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Длявирішення у подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеноговиконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборівучасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правовезначення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договоруповноваження щодо представництва юридичної особи були відсутні чи обмежені.
Між тим, ще 09 та 16.11.2016 р. Верховний суд Українирозглядаючи справи № 6-2063цс16 та №6-1443цс16 зробив правовий аналіз щодовчинення правочину представником юридичної особи в аспекті недійсності такоїугоди, а також підкреслив ознаки для «схвалення в майбутньому» такого видуправочинів.
За статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представникомз перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права таобов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схваленняправочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщоособа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його довиконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють,створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цьогоправочину.
Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК випливає,що законодавець не ставить схвалення правочину в обов’язкову залежність віднаявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженнямтакого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, вінтересах якої його було укладено.
Верховний суд наголошує, що такі дії повинні свідчити проприйняття правочину до виконання, тобто в судовому процесі необхідно довести,що сторона упродовж тривалого часу вчиняла дії, спрямовані на виконанняоспорюванного договору (підписувала додаткові угоди і специфікації на поставкутовару, приймала відвантажений товар, здійснювала часткову оплату його вартостіі.т.і.).
За наявності таких фактів Верховний суд підкреслює, щосудам нижчої ланки необхідно керуватися положеннями статті 241 ЦК і, зокрема,нормою, наведеною у другому реченні частини першої цієї статті.
Частиною третьою статті 249 ЦК України передбачено, щоправа та обов’язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочинупредставником до того, як він довідався або міг довідатися про скасуваннядовіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та їїправонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала абомогла знати, що дія довіреності припинилася. (Правова позиція у справі №6-2363цс16 від 30.11.2016 р.)
Між тим необхідно пам’ятати про Постанову Верховного судуУкраїни від 25.05.2016 року по справі № 6-2612цс15 (№в ЄДРСРУ 58636060) правовий висновок якої зводиться до того, що коли правочинукладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена натаке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свогодовірителя, то така особа не могла перевищити повноваження, оскільки вониде-факто відсутні.
Тобто для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір,обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не маютьюридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладеннядоговору. Разом з тим ч. 3 ст. 92 ЦК встановлює виняток із загального правилащодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником ізперевищенням повноважень (ст.ст. 203, 241 ЦК).
Таке обмеження повноважень набуває юридичної силидля третьої особи в тому випадку, якщо саме ця третя особа, вступаючи увідносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно абонерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особичи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявившипринаймні розумну обачність, знати про це.
ВАЖЛИВО: 12.04.2017 р. Верховним судом України при розглядісправи № 6-72цс17 булозроблено правовий висновок, суть якого зводиться до того, що тягар доказуваннянедобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
В той же час, Верховний суд України розглядаючи справу №3-84гс16 (№ в ЄДРСРУ 57169342) постановоювід 06 квітня 2016 року чітко констатував, що навіть якщо директор єуповноваженою особою, але не дотримується додаткових вимог до порядку вчиненнязначного правочину, то цей правочин вважається вчиненим ним із перевищеннямобсягу повноважень на здійснення правочину.
Отже, Закон не встановлює вичерпного переліку обставин,які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи увідносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійсненняцивільних прав (ст. 12 ЦК) висновок про добросовісність поведінки третьої особизалежить від того, 1) чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, 2)чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовленихдоговором, і 3) чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягаєоцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваногодоговору, але й після його укладення, зокрема необхідновстановити, чи виконала третя особа свої обов'язки за договором,у який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюванимдоговором майном, чине було залучення третьої особи до участі в укладенні договоруформальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метоюпротиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного СудуУкраїни від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2362цс16 тавід 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16 .
ВИСНОВОК: Отже, сам факт визнання судом недійсним рішеннязагальних зборів учасників товариства та сам по собі факт перевищенняповноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документівюридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі фактскасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював своїправа та виконував обов’язки за цією довіреністю. не може слугувати єдиноюпідставою для висновку про недійсність договору.
Проте такий договір може бути визнано недійсним іззазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа,контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.
При цьому тягар доказування недобросовісності танерозумності в поведінці третьої особи несе сама юридична особа.