Підвідомчість спорів на стадії ліквідації (банкрутства) банку
Згідно позиціїВерховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року усправі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадіїліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративнихсудів.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновокВерховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у йогопостанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбаченихп.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владнихповноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, щомістить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений упостанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальноїюрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступитивід правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, зодночасним наведенням відповідних мотивів.
Вепзпний висновок Верховного Суду України у зазначенихпостановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів непоширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормамиЗакону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банкуналежить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексомУкраїни (далі - ГПК України).
Законом України "Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядоквідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосуванняліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимогкредиторів.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство -визнана господарським судом неспроможність боржника відновити своюплатоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погаситивстановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів неінакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність визначена також частиною 1вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настаннявстановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як черезвідновлення його платоспроможності.
З наведеного слідує, що Законом України "Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом)банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківськудіяльність.
Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративнійсправі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.
Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу,як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційнізасади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваженняФонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодуванняза вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави судудійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яказастосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулюваннявідрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силуположень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюєтьсяшляхом застосування судових процедур банкрутства.
ВАЖЛИВО: Тобто, необхідною умовою для застосування до спірнихправовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявністьпорушення справи про банкрутство в господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку,здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України врамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи пробанкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування ЗаконуУкраїни "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3,ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі -адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного судупублічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчоївлади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа абоінший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основізаконодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всіпублічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений іншийпорядок судового вирішення.
При цьому, законодавство не містить визначення терміна"публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору судвраховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорівлежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічногоправа, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні тазаконодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України упублічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчоївлади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа абоінший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основізаконодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому,спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктівспору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цихвідносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владнууправлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владнихповноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами Українизавдань.
Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикціїадміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідновраховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежуванняадміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:
- понятійно-функціональне, тобто визначенняадміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;
- визначення видів публічних правовідносин (управлінськіправовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єктавладних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;
- встановлення переліку публічно-правових спорів, щопідпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);
- встановлення переліку публічно-правових справ, що неналежать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).
З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України"Про банки і банківську діяльність", Національний банк Українизобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категоріїнеплатоспроможних.
Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону№4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринкуне пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішенняНаціонального банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
ВАЖЛИВО: Дія Закону України "Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки непоширюється.
Рішення, що приймаються відповідно до цього ЗаконуНаціональним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції,передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасовоїадміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бутиоскаржені до суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд єустановою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичнихосіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків увипадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права,має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває уйого господарському віданні.
Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованоюустановою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантуваннявкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, єпублічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленумуВищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикціїадміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.
Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищогоадміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі№992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.
Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноваженаособа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межахповноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії іззабезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасовоїадміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Отже, Фонд виконує функції державного управління у сферігарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує відімені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку тагарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цихправовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАСУкраїни.
Окремо суд звертає увагу на те, що в деякихадміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовоюпозицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкриттіпровадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційногооскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішенняскасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першоїінстанції.
ВИСНОВОК: Враховуючи наведене в сукупності, а також з метоюдотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявністьпідстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України,викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15червня 2016 року у справі № 826/20410/14 та вирішення даної справи в порядкуадміністративного судочинства (Окружний адміністративний суд м. Києвавід 21.07.2017 р. у справі № 826/172/16,ЄДРСРУ № 67846901).
Аналогічні рішення Вищого адміністративного суду України:від 13.07.2017 р. у справі № К/800/12970/16 (ЄДРСРУ№ 67828808), від 13.07.2017 р. у справі № К/800/33116/16 (ЄДРСРУ№ 67847898), від 11.07.2017 р. у справі № К/800/26742/16 (ЄДРСРУ№ 67704612) та ін.
Матеріал по темі: «ПІДСУДНІСТЬ СУДОВИХ СПОРІВ НА СТАДІЇ ЛІКВІДАЦІЇ БАНКУ:СУДОВА ПРАКТИКА»
P.s. 31.05.2017 р.колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного СудуУкраїни в рамках справи № 21-3361а16 зробила висновок, що здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєюсуттю є реалізацією владних управлінських функцій.
