Стягнення заборгованості в іноземній валюті:перерахунок боргу в гривні

12.07.2017р. в рамках справи №6-708цс17 Верховним судом України досліджувався правовий спірстосовно визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчогопровадження з підстав неповного виконання рішення суду в частині стягненняборгу в іноземній валюті в перерахунку на гривневий еквівалент.

Необхідновказати, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валютуУкраїни як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, немістять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземнійвалюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, атакож на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсунаціональної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Данаправова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 тавід 7 жовтня 2014 року в справі №3-133гс14 та підтверджена нещодавньоюсудовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року,справа № 924/1968/15 та Верховного суду  України від 08.02.2017 р. усправі № 6-1905цс16.

Згідно ізчастиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчепровадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконаннярішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадовихосіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішеньсудів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межахповноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовимиактами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а такожрішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

ВАЖЛИВО: Відповідно до положень статті 383 ЦПК України сторонивиконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщовважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншоїпосадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення,ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Зачастиною першою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державнийвиконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до законуі не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичнихі юридичних осіб.

Більшетого, саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора,виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторіндоговору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошовогозобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України (Постанова Верховного суду України від 23 вересня2015 року, справа № 6-1206цс15 ).

Аналогічнеположення міститься у Постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 р. усправі № 6-157цс16.

Відповіднодо пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повномуобсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно зістаттею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземнавалюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленихзаконом (стаття 192 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Занормами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець)передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або іншіречі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернутипозикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількістьречей того ж роду та такої ж якості.

Частиноюпершою статті 1049 ЦК України встановлено обов’язок позичальника повернутипозику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовимиознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, щобули передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановленідоговором.

Відповіднодо частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовийеквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначаєтьсяза офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок їївизначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовимактом.

Згідно зістаттею другою Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки ібанківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чиїх еквівалент.

Статті 47та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштіввід свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операціїнезалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються напідставі банківської ліцензії.

Операціїз валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальнихліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банкимають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії)на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 ДекретуКабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про системувалютного регулювання і валютного контролю».

Використанняіноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціаторомабо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосуєтьсялише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банкУкраїни видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійсненнявалютних операцій).

Суд маєправо ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті управовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і впорядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті533 ЦК України).

Отже,якщо в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошовогоеквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча бв однієї зі сторін зобов’язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу)індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти натериторії України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми віноземній валюті.

ВИСНОВОК: позиція Верховного суду України, що за викладенихобставин висновки судів про правомірність дій державного виконавця єпередчасними, оскільки суд не встановив, який доларовий еквівалент становитьстягнута з боржника та в якій частині вона покриває загальну заборгованістьперед банком стягнуту за рішенням суду є доволі дивним, оскільки, яквстановлено матеріалами справи по-перше: стягувач наполягав навиконанні рішення суду в національній валюті, подавши відповідну заяву довиконавчої служби; по-друге: за рішенням суду видановиконавчий лист та відкрито провадження щодо стягнення з боржника загальну сумуу доларах США, що на час ухвалення рішення суду, згідно з курсом Національногобанку України, складало відповідний гривневий еквівалент; по-третє: врахунок погашення зобов’язань перед стягувачем, виконавчою службою стягнуто зборжника вказаний вище (встановлений у рішенні суду) гривневий еквівалентіноземної валюти та відповідні судові витрати.

Враховуючизазначене, на мій погляд, правова позиція, яка висловлена Верховним СудомУкраїни в постанові від 12 липня 2017 року в справі № 6-708цс17 є, м’якокажучи, необґрунтованою.

Матеріалпо темі: «Правомірність визначення грошового зобов’язання віноземній валюті»