14.06.2017 р. в рамках справи №6-2973цс16 судові палати у цивільних тагосподарських справах Верховного Суду України досліджували питаннясуб’єктивного складу учасників та правової можливості, в рамкахзабезпечення виконання зобов’язань, передачу в іпотеку будинку та земельноїділянки сільськогосподарського призначення на якій він розташований.
Суть спору полягає в тому, що між суб’єктами права –фізичними особами (жоден з яких не є банківською установою) укладенодоговір позики і в рамках останнього, в якості забезпечення зобов’язань,укладено договір іпотеки на будинок та обслуговуючу земельну ділянкусільськогосподарського призначення.
З огляду на це існує конфлікт норм права зокрема ЗаконуУкраїни «Про іпотеку» та частини четвертої статті 133 Земельного КодексуУкраїни, оскільки відповідно до статей 18, 19, 22 ЗК України, земельніділянки, надані громадянам для садівництва, відносяться до складу земельсільськогосподарського призначення, а отже спірна земельна ділянка не моглабути об’єктом оспорюваного договору іпотеки.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовнихвимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної такасаційної інстанцій вказали, що предметом іпотеки в оспорюваних договорахсторони визначили єдиний об'єкт нерухомого майна, який складався із житловогобудинку та земельної ділянки, на якій він розташований, що не суперечитьположенням статті 14 Закону України «Про фермерське господарство», томувідповідно до вимог статті 6 Закону України «Про іпотеку» такий житловийбудинок обов’язково підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, наякій він розташований. Жодного винятку або обмеження щодо земель фермерськогогосподарства стаття 6 Закону України «Про іпотеку» не встановлює.
Однак ВСУ вказав, що відповідно до статті 12 ЗаконуУкраїни «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можутьскладатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власностіфермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам – членамфермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерськимгосподарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, якізнаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерськегосподарство.
За положеннями статті 7 цього Закону надання земельнихділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку,передбаченому ЗК України.
Відповідно до статті 22 ЗК України землямисільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництвасільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарськоїнауково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничоїінфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринківсільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічнінасадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи іпрогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, щовіднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськимибудівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринківсільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються увласність та надаються у користування, зокрема, громадянам – для веденняособистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння тавипасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва,фермерського господарства.
За положеннями статті 31 ЗК України земліфермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власностіфермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам – членамфермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерськимгосподарством на умовах оренди.
ВАЖЛИВО: Азгідно із частиною четвертою статті 133 ЗК України заставодержателемземельних ділянок сільськогосподарського призначення таправ на них (оренди, емфітевзису) можебути лише банк.
У справі, яка переглядається, за договором іпотеки, укладенимміж фізичними особами, в іпотеку передано належний позивачці на праві власностіжитловий будинок разом із земельною ділянкою сільськогосподарськогопризначення, наданою для ведення фермерського господарства.
Таким чином, скасовуючи попередні судові рішення Верховнийсуд України вказав, що суди не з’ясували, чи фізична особа могла бутиіпотекодержателем цієї земельної ділянки з урахуванням положень частиничетвертої статті 133 ЗК України.
ВИСНОВОК: З огляду на зазначене відповідь на питання : «Чи може фізичнаособа бути заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарськогопризначення?» стає очевидним, а отже длязапобігання подібних ситуацій перед укладанням будь-якого правочину необхідноретельно розібратися в деталях угоди, а ще краще отримати вичерпну відповідьпрофільного спеціаліста з урахуванням судової практики, що склалася в країні.