Обов’язковість згоди іншого із подружжя на укладання правочину

22.06.2017 р. в рамках справи № 6-3058цс16 Верховним судом України досліджувалось питання щодобезумовності недійсності правочину укладеного без згоди іншого із подружжя.

При розгляді спорів про поділ цінного спірного майнаподружжя та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна безписьмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, судимають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартостівідчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВерховногоСуду України, висловленою у постановах: від 27 квітня 2016 року у справі №6-486цс16; від 12 жовтня 2016 року у справі №6-1587цс16.

У випадку недотримання письмової форми надання згоди навідчуження цінного спільного майна подружжя (правочину), якщо один з подружжянадав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такийправочин може бути визнаний дійсним.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України впостановах від 27 січня,8 квітня, 7, 12 та 21 жовтня 2015 року.

Окрім цього належність майна до спільної сумісної власностіподружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але іспільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна (РішенняВерховного суду України від 26.03.2008 р. у справі № 6-25432св07,від 20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 тавід 02.10.2013 р. у справі № 6-79 цс 13).

Згідно зістаттею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині тачоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один зних не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства,догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, щокожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, єоб‘єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною третьою статті 65 СК України дляукладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідченняі (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згодадругого з подружжя має бути подана письмово.

Зазмістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочинустороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою ташостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦКУкраїни, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержаннястороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України таіншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочинмає вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінногоспільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Однак відповідно до положень частин першої та другої статті218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленоїзаконом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину абооспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобамиаудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Законодавством не встановлено недійсності правочину привідчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного зподружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна тавизнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згодиодного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити зправа одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не вінтересах сім’ї майна.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільногозаконодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України тачастини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договорущодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого зподружжя.

Правовою позицією Верховного суду України від 7 жовтня 2015року у справі  № 6-1622цс15 та постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 тавід 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12 передбачено,що відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядженняспільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можназробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядженняспільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнаннятакого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той зподружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагентза таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи заобставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю направі спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, неотримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховногосуду України від 12.10.2016 р. у справі № 6-1587цс16.

Матеріал по темі: «Обов’язковість згоди іншого із подружжя при відчуженніспільного майна»