31.05.2017р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судомнорм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято зпорушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, колегіясуддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України врамках справи № 21-3361а16 зробила наступний висновок.
Відповіднодо частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захистправ, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб усфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади,органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, іншихсуб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основізаконодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхомсправедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповіднодо пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судівпоширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осібіз суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень(нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чибездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владнихповноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування,їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владнихуправлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконанняделегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Між тим14.12.2016 р. Верховним судом України зроблений правовий висновок усправі № 6-2735цс16 у відповідності до якого «невиконання банкомписьмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахункаостаннього грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а такожвідшкодування моральної шкоди» підлягає розгляду в порядку цивільногосудочинства.
Матеріалпо темі: «Невиконання банком – банкрутом розпорядження проперерахування коштів»
Однак, докомпетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб зорганом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою абослужбовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чибездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними приздійсненні владних управлінських функцій.
Відповіднодо частини першої статті 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV«Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливимцентральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції,повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України,цим Законом та іншими законами України.
Згідно зчастиною першою статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банкамиабо іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цьогоЗакону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ абоздійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи іншихкредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосуватизаходи впливу.
Частиноюдругою вказаної норми передбачено, що у разі порушення цього Закону чинормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів,і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію таініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.
Ліквідаціябанку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до цього Закону танормативно-правових актів НБУ (частина третя статті 87 Закону № 2121-III).
З оглядуна викладене слідує, що застосування заходів впливу за порушення банківськогозаконодавства та нормативно-правових актів НБУ є частиною здійснюваного нимбанківського нагляду, тобто здійснення ліквідації банку за ініціативоюНБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
Частиноюдев’ятою статті 88 Закону № 2121-III встановлено, що орган, якийініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступаєдо виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.
Відповіднодо частини шостої статті 92 цього Закону в редакції, чинній на час відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедуриліквідації Банку, при виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїмстатусом прирівнюється до представника НБУ.
Разом ізтим за змістом частини четвертої статті 99 Закону № 2121-III позови,подані проти ліквідатора, вважаються позовами, поданими проти НБУ.
ВИСНОВОК: Отже, у контексті пункту 7 частини першої статті 3 КАСз урахуванням положень частини шостої статті 92 Закону № 2121-III призначенийНБУ ліквідатор є суб’єктом, що здійснює владні управлінські функції навиконання делегованих повноважень.
Такимчином, цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єктавладних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йомучинним законодавством владні управлінські функції у сфері державногорегулювання діяльності банків та здійснення банківського нагляду НБУ, а отже,суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення цього спорув порядку цивільного судочинства.