14.06.2017 р. судові палати у цивільнихта господарських справах Верховного Суду України в розрізі справи № 6-1804цс16 підтвердили раніше висловлену позиціющодо дії пов’язаної з реалізацією або передачею майна стягувачу в межахпроцедури виконавчого провадження.
Так у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016року у справі № 6-109цс16 міститься висновок, відповідно до якого за змістом частинидев’ятої статті 62 Закону № 606- XIV оспорювані постанова та акт державноговиконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу фактично єправочинами, на підставі яких відбувається подальше оформлення стягувачем прававласності на це майно, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку позовногопровадження.
Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону№ 606-XIV в редакції, що була чинною на час виникнення спірнихправовідносин, реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігузгідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону,здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або накомісійних умовах. Майнопередається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цьогоЗакону.
З а частиноюпершою статті 58 Закону № 606-XIV визначеннявартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами,що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майнадержавний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єктагосподарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Прооцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
ВАЖЛИВО: Відповідно до частини п’ятої статті 58 Закону № 606-XIV звіт про оцінкумайна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дняйого підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання.Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
Матеріал по темі: « Прилюдні торги: наслідки недійсностізвіту про оціночну вартість майна» та «Прилюдні торгиповинні відбуватися в межах дійсності звіту про оцінку»
Частиною п’ятою статті 62 Закону № 606-XIV, пунктом 7.1Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізаціїарештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиціїУкраїни від 27 жовтня 1999 року №68/5 (далі – Тимчасове положення),абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій,затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за №865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюднихторгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутностіпокупців або наявності тільки одного покупця та з інших причин, визначенихТимчасовим положенням, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. Утакому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лотаможе бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводитьсядержавним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгівтакими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повиннабути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки.
За правилами проведення прилюдних торгів, передбаченихТимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги зазаявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, щовиставляється на торги за експертною оцінкою, та інші відомості. Визначення стартовоїціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатамипроведеної оцінки майна незалежним суб’єктом оціночної діяльності.
Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною,визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушеннямустановлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюднихторгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, асаме частини п’ятої статті 58 Закону № 606-XIV, пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.
ВАЖЛИВО: Не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або накомісійних умовах майно підлягає уцінці державним виконавцем не більш як на 30відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінкивоно повторно уцінюється, але не більш як на 50 відсотків початкової вартостімайна (частина п’ята статті 62 Закону № 606-XIV).
Матеріал по темі: «Визнання недійсними результатів прилюдних торгів:судово-правовий аспект»
вача залишити за собою майно воно йому передаєтьсяза ціною, що дорівнює початковій вартості, за якою цемайно передавалосяна реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державнийвиконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якомувін безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державнийвиконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформленнястягувачем права власності на це майно (частинивосьма та дев’ята статті 62 Закону № 606-XIV).
У даній справі прилюдні торги з реалізації арештованогонерухомого майна неодноразово призначалися, але тричі не відбулися у зв’язку звідсутністю заявок покупців. Майно не було реалізовано на прилюдних торгах,тому державний виконавець повідомив про це стягувача, запропонувавши йомузалишити нереалізоване майно за собою згідно із частиною шостою статті 62Закону № 606-XIV.
Стягувач письмово висловив згоду залишити за собою майно врахунок погашення боргу, внаслідок чого державний виконавець прийняв відповіднупостанову та склав акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частинипершої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цимКодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних абооспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожноїособи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абооспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду зазахистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме їїправ, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб,уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні тасуспільні інтереси.
Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи булипорушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, ізалежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог абовідмову в їх задоволенні.
Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК Україницивільні права та обв’язки виникають із дій осіб, що передбачені актамицивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами,але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Частиною другою цієї жстатті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язківможуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну абоприпинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 202 ЦК України).Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільногозаконодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам,а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимогчинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частинаперша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).
За статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження якзавершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень іншихорганів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб,визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів таінших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межахповноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовимиактами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а такожрішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на приписи статей 32, 52 Закону № 606-XIV заходамипримусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника,що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальнимправилом (частина перша статті 62 Закону № 606-XIV) реалізація арештованогомайна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах абона комісійних умовах.
Послідовно дотримуючись висновку, наведеного в постановіВерховного Суду України від 24 жовтня 2012 року (справа № 6-116цс12 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що правоваприрода процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна,тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на якезвернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів. Ураховуючиособливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів,складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів – цеоформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах,тобто правочин.
Тому відчуження майна з прилюднихторгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватисьнедійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочинуза статтями 203, 215 ЦК України.
Разом з тим Закон № 606-XIV допускає, що реалізаціяарештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку зметою забезпечення права стягувача – учасника виконавчого провадження Законпередбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, асаме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване наприлюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачузалишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV).
Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своєбажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьомастатті 62 Закону № 606-XIV). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишитинереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виноситьпостанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповіднийакт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, авідповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачемправа власності на це майно (частина дев’ята статті 62 цього Закону).
Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбаченеправо кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способамизахисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища,яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чибездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеруспірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а такожвизначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов’язківсуду.
ВИСНОВОК: оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача,то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред’явлення до суду позову із залученням стягувача і державноговиконавця як відповідачів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВерховногоСуду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16.
Оскільки предметом розгляду за скаргою боржника були діїдержавного виконавця, пов’язані з реалізацією арештованого майна, що єпідставою для виникнення цивільних прав та обов’язків інших осіб (не сторінвиконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватисязагальні положення про захист цивільних прав шляхом пред’явлення цими особамипозову, у зв’язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мавзалишити без розгляду і роз’яснити заявниці можливість вирішення спору впозовному провадженні.