Фактори визначення ринкової ціни у податкових спорах: судова практика

Ціна, що булафактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, якібули здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцюабо на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцемосіб для виконання зобов'язань продавця (Ухвала ВАСУ 06 квітня 2017 р. усправі № К/800/12802/16, ЄДРСРУ № 66046994).

Водночас, Цивільним кодексом України визначено, щодоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України вказує, щовідповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору,виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимогрозумності та справедливості.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України цінав договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Тобто, визначення ціни за договором є істотною умовоюдоговору купівлі-продажу і ці умови визначаються сторонами угоди.

Разом з тим, відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг),визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо недоведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринковихцін.

В свою чергу, згідно підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи,послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такітовари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі,обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньоюінформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися наринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) упорівняних економічних (комерційних) умовах .

ВАЖЛИВО: Із вищенаведеного слідує, що встановлювати ціни, які непідтягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключносамим суб'єктам підприємницької діяльності, тобто учасникам договірних відносин.

При дослідженні фактору «формування ціни»  податковийорган повинен співставити такі умови договору як момент його підписання, кількістьтовару, строки поставки, строки оплати товару, розподіл обов'язків сторінконтракту та інших умов, які безпосередньо впливають на формування ціниконтракту.

Однак зазвичай податковий орган, при визначенні звичайноїціни, не враховує  звичайні ціни під час укладення договорів міжнепов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовленісезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги),втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням датизакінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних абонизько ліквідних товарів. (УхвалаВАСУ 13 червня 2017 р. у справі №К/800/19334/17, ЄДРСРУ №67155500).

Між тим, для визначення ринкової ціни недостатньопорівнювати ціни на аналогічні товари, такі ціни мають скластись за аналогічнихумов поставки (період укладення контракту, місце укладення контакту, базисніумови поставки, обсяг товару, умови оплати, у тому числі щодо необхідностівстановлення передоплати, гарантії, застосування акредитиву тощо).

ВАЖЛИВО: Окремо необхідно вказати, що правомірність прийняттяоскаржуваних  платником податків рішень покладається на контролюючий органу адміністративному процесі і виходячи із принципу презумпції невинуватостіобов’язок доведення невідповідності бази оподаткування звичайній цініпокладається саме на контролюючий орган (УхвалаВАСУ від 16 лютого 2016 р. у справі №К/800/25376/15, ЄДРСРУ №55870151).

Більше того, інформація щодо ринкових цін відповідно допункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України та статті 16 Закону України«Про інформацію» є податковою інформацією. Джерела податкової інформаціївизначено у пункті 72.1 статті 72 Податкового кодексу України, у тому числі упідпункті 72.1.6 цього пункту, який передбачає використанняіншої оприлюдненої або одержаної за запитом інформації.

Право на використання податкової інформації щодо ринковихцін та результатів її опрацювання (порівняння із ціною постачання, застосованоюплатником податків), у тому числі у висновках за результатами перевірок,закріплено у пункті 71.1 статті 71, пункті 74.2 статті 74 та підпункті 83.1.2 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України.

Таким чином, під час проведення перевірки платника податкуорган державної податкової служби має право надіслати запит, а платник податкузобов’язаний обґрунтувати рівень застосованої ціни або навпаки, контролюючийорган, використовуючи свої бази, має зробити самостійний аналіз з урахуваннямфакторів викладених вище.