25.05.2017 р. Судова палата угосподарських справах Верховного Суду України в розрізі справи № 3-112гс17 досліджувала питання повноважень суду касаційної інстанціїв частині припинення апеляційного провадження у справі.
За змістом положень ч. 1 ст. 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційнийперегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарженнярішення.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнароднідоговори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, єчастиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейськогосуду з прав людини» зазначено, що при розгляді справ суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану ЗакономУкраїни від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), та практикуЄвропейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право насправедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строкунезалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодойого прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованістьбудь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі «Устименко протиУкраїни» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовийрозгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світліПреамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство праваспільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
У рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та №29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленогозаконом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але йдотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Таким чином, процедури перегляду судових рішень укасаційному порядку повинні відповідати вимогам ст. 6 Конвенції і положеннямзаконодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захистута ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектівреалізації принципу верховенства права.
Отже, переглядаючи постанову Київського апеляційногогосподарського суду від 15 червня 2016 року, Вищий господарський суд Українимав керуватися положеннями розділу ХІІ? ГПК, у тому числі ст. 1117 ГПК, якою визначено межі переглядусправи в касаційній інстанції.
Відповідно до ст. 1117 ГПК касаційна інстанція на підставівстановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чиапеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має прававстановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені урішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питанняпро достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
ВАЖЛИВО: За результатами розгляду касаційної скарги касаційнаінстанція має право:
1) залишити рішення першої інстанції або постановуапеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати рішення першої інстанції або постановуапеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення першої інстанції або постановуапеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустивсяпорушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичнихобставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляєтьсяна новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення нормпроцесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, щомають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. Увсіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;
4) скасувати рішення першої інстанції, постановуапеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження усправі чи залишитипозов без розгляду повністю або частково;
5) змінити рішення першої інстанції або постановуапеляційної інстанції;
6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень абопостанов (ст. 1119 ГПК).
ВИСНОВОК: Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави длявисновку, що за змістом своїх повноважень суд касаційної інстанції не наділенийправом припинятиапеляційне провадження у справі. Разоміз тим підстави припинення провадження у справі, передбачені ст. 80 ГПК, нічогоспільного з припиненням апеляційного провадження не мають та мають зовсім іншепроцесуальне навантаження.
P . s . Разомз цим відповідно до ч. 3 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського судуУкраїни від 24.10.2011 р. за N 11 «Продеякі питання практик застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України» предметомкасаційного розгляду можуть бути й окремо від судового рішення ухвали, винесені апеляційною інстанцією, якщо вони належать до числа зазначених у частині першійстатті 106 ГПК, або якщо можливість їх оскарження передбачена відповідними нормами ГПК чи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (зокрема, про: відмову у прийнятті апеляційної скарги; повернення апеляційної скарги; залишенняапеляційної скарги без розгляду; припинення апеляційного провадження; зупинення апеляційного провадженнятощо).