25.05.2017 р. судовапалата у господарських справах Верховного Суду України в рамках розгляду справи №3-202гс17 вчерговий раз дослідила питання щодо права касаційного оскарження рішень суду напідставі положень частини третьої статті 8 Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі – «Закон №2343-XII»).
Зазмістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист праві свобод у судовому порядку.
Стаття129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпеченняапеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановленихзаконом.
Пунктом1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі– Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічнийрозгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язківцивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого протинього кримінального обвинувачення.
Європейськийсуд з прав людини в рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лишена правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судомпевних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд протиАвстрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» упункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів,включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Згіднозі статтею 8 Закону № 2343-XII, якою визначено особливості оскарження судовихрішень у процедурі банкрутства, ухвали господарського суду, винесені у справіпро банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань таскарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриттяліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК, зурахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Зазначенанорма кореспондується з положеннями статті 41 ГПК, якою встановлено, що господарськісуди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченомуцим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII.
Окремонеобхідно наголосити, що в силу особливостей справи про банкрутство коло осіб,які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючимзаконодавством звужено до учасників такої справи задля попередженнянеобґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасникамисправи, у хід процедури банкрутства (ПостановаВищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі №927/84/16 ).
ВАЖЛИВО: Відповідно до частини третьоїстатті 8 Закону № 2343-XII у касаційному порядку можуть бути оскарженіпостанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами переглядутаких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали провизнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатамирозгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припиненняповноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судовоїпроцедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припиненняпровадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржникабанкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Отже, наведенийперелік судових рішень, що підлягають оскарженню в касаційному порядку, євичерпним.
Системнийаналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушеннястосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовомурежимі, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні прирозгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а томуположення частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII слід розуміти як такі, щовстановлюють деякі особливості та обмеження в реалізації права на касаційнеоскарження судових рішень в процедурі банкрутства, що полягають, зокрема, узавершенні розгляду питання про оплату послуг івідшкодування витрат ліквідатора із завершенням відповідногоапеляційного провадження.
Прицьому за змістом ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство при вирішенні питання проможливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційноїінстанції визначальним є саме судовий акт суду першоїінстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку,та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа судуапеляційної інстанції (ПостановаВищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі №904/3870/15 ).
Аналогічнетвердження міститься у Постанові Верховного суду України від 19.10.2016 р.справа №903/623/13 (№62192009).
ВИСНОВОК: Системнийаналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушеннястосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовомурежимі, і спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» мають пріоритет у застосуванні прирозгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Томучастину третю статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» слід розуміти таким чином, що неювстановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційнеоскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, узавершенні розгляду питання про визнання недійсними результатів аукціону зпродажу майна банкрута із завершенням відповідного апеляційного провадження.
Аналогічнуправову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 4 листопада2015 року у справі №916/2019/13 , від 27 січня 2016 року у справі №Б11/009-12 та №3-1283гс15 , від 25 травня 2016 року у справі №17-7/355-10-3625 тавід 23 грудня 2015 року у справі № 903/33/15.