31.05.2017 р. вирішуючи питання проусунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції нормматеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду Українив рамках розгляду справи № 6-2969цс16 вказаланаступне.
За змістом статті 993 ЦК України тастатті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплативстрахове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичнихзатрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержаластрахове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) абоутриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконанняйого обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цьогоКодексу.
За статтею 1187 ЦК України джереломпідвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням абоутриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням,зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та іншихречовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порідтощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, таінших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовуєтьсяособою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речовеправо, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом,іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищенунебезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодіїкількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах,зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винноюособою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
ВАЖЛИВО: Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставинсправи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкодимайну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості,полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повномуобсязі.
Розмір збитків, що підлягаютьвідшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартостівтраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних длявідновлення пошкодженої речі.
З огляду на зазначені положення ЦКУкраїни факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки,якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою,яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане звиконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникненняпозадоговірного, деліктного зобов’язання.
Воно виникає з факту завдання шкоди йприпиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди вповному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язаннякласично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальністьза шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джереломпідвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання таутримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерелапідвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (правовласності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володієтранспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктнихзобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньоособою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такийобов’язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦКУкраїни законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особибути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншимиособами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язковестрахування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування,застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актамицивільного законодавства.
(!!!) До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правовавідповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальнимЗаконом № 1961-IV.
Метою здійснення обов’язковогострахування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3)визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/абомайну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересівстрахувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правовоївідповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України,пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якоїзастрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідокексплуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортногозасобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи,відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/абомайну потерпілого.
За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону №1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійсненнястраховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умовдоговору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цихмежах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю,майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана з пошкодженням чи фізичнимзнищенням транспортного засобу. Дляотримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право наотримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
При цьому в Законі № 1961-IV визначенопорядок розрахунку шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так,відповідно до статті 29 цього Закону узв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язаніз відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу,розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунокздійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки коліснихтранспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фондудержавного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі – Методика).
Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3Методики відновлювальний ремонт(або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності абороботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) тавідновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи замінискладових частин. Для визначеннявартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортногозасобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартостівідновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сумавартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнтафізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втратитоварної вартості.
ВАЖЛИВО: Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТПтранспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартістьматеріального збитку – це та сума, яку за Законом№ 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.
З огляду на зазначене сторонамидоговору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власниківназемних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метоюзабезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цимтретім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортногозасобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТПшкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктнезобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодуваннязавданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язкомборжника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою длявиникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язковогострахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортнихзасобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – вдоговірному зобов’язанні ним є страховик.
Разом з тим зазначені зобов’язання невиключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання,в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставоюйого виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди,пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу, – це виплата, яка здійснюєтьсястраховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, зурахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якоїзавдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Також згіднозі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільнувідповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страховоговідшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язанаоплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою(страховим відшкодуванням). Тобтоз метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватцяДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.
При цьому страховик, який виплатив страховевідшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свогопорушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів урозмірі виплаченого відшкодування.
Такийправовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справахВерховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №6-2267цс16.
Матеріалпо темі: «Зворотня вимога (регрес): момент пред’явлення позову»
ВИСНОВОК: Аналіз судової практики передбачає дві можливостівідшкодування шкоди:
- за рахунок безпосередньогозаподіювача шкоди;
- за рахунок страховика шляхомотримання страхового відшкодування.
Між тим право вибору належногоспособу захисту своїх порушених прав належить самому потерпілому.
Отже, якщо страхової виплати(страхового відшкодування) недостатньо для повноговідшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страховевідшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутисябезпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці міжфактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналогічна правова позиція висловлена впостанові Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі №6-112цс13 (№ в ЄДРСРУ 37401913).
P.s. Більше того, 20 січня 2016року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов довисновку, що зворотна вимога страховика до винної у ДТП особи визначається не тільки розміромзавданої ТЗ шкоди, а й сукупністю фактичних затрат, які понесені страховиком і які, в свою чергу, підтвердженівідповідним платіжним дорученням.