27.04.2017 р. Верховний суд Украъни вирішуючи справу № 6-1153цс16 дослідив питання щодо неоднакове застосування судомкасаційної інстанції статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди»,статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині поширення діївказаних законодавчих актів на поручителя.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуваннісудом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата уцивільних справах Верховного Суду України виходила з нижчевикладеного.
У договорі поруки сторонами було передбачено, що всіспори, які виникають за цим договором між сторонами, розглядаються в Постійнодіючому третейському суді згідно з його Регламентом.
(!!!) Відповідно до статті 17 ЦПКУкраїни сторони мають право передати спір на розгляд третейському суду,крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про третейськісуди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-якийспір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків,передбачених законом.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 ЗаконуУкраїни «Про третейські суди» (пункт 14 цієї статті доповнено згідно із Законом№ 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цимЗаконом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних тагосподарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захиступрав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
У преамбулі Закону України «Про захист правспоживачів» зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів,робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт інадавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а такожвизначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сферізахисту прав споживачів.
Згідно з пунктом 22 цього Закону споживачем єфізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чизамовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних зпідприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненнямгромадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положеньпунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьоїстатті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку зположеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захистправ споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і направовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором пронадання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконаннятакого договору.
ВАЖЛИВО: Системний аналіз зазначених норм права дає підставивважати, що третейські суди можуть розглядати будь-які спори, за виняткомзокрема тих, які випливають з договору споживчого кредиту і за своїм змістомпов’язані із захистом прав споживачів банківських послуг.
Віднесення правовідносин до того чи іншого виду в теоріїцивільного права відбувається за ознаками суб’єктів цих правовідносин тазмісту цих правовідносин.
Суб’єктами правовідносин споживчого кредитування єспоживач послуг з надання кредиту та банк.
Разом з тим порука є способом забезпечення зобов’язаньборжника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, щовиникають з кредитного договору.
Поручитель за змістом договору поруки не є споживачемпослуг банку з кредитування , а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністюзабезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобтоспоживача.
Договір поруки не є договором на придбання, замовлення,використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькоюдіяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або як договір про намірздійснити такі дії.
ВИСНОВОК: Отже, поручитель не може розглядатисьу договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах нанього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховногосуду України від 19.01.2016 року у справі №6-2767ц15 (ЄДРСРУ№ 55283071).