20.04.2017р. судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України розглядаючисправу № 5-213кз(15)15 дослідила питання щодо зворотної діїкримінально-процесуального закону.
Суд вказав, що згідно із загальновизнаним принципом правазакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цейпринцип закріплено в частині першій статті 58 Конституції України і, відповіднодо цього принципу, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, щовона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратоюним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або іншийнормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце (офіційнетлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні КонституційногоСуду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
Водночас Конституція України в статті 58 допускає зворотнудію законів у часі, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Формою реалізації частини першої статті 58 КонституціїУкраїни є положення частини першої статті 5 КПК, яка регулює дію нормкримінального процесуального закону в часі та згідно з якою процесуальна діяпроводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цьогоКодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення.
ВАЖЛИВО: На відміну від кримінального (матеріального) закону провідповідальність, чинний кримінальний процесуальнийзакон не має зворотної дії навітьу тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасниківкримінального провадження.
Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Прозабезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015року, частина перша статті 445 КПК («Підстави для перегляду судовихрішень Верховним Судом України») була доповнена пунктом 2 («Неоднакове застосування судомкасаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цимКодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень»), а отже,згаданий пункт за загальним правилом підлягає застосуванню з дати набраннячинності.
Таке правозастосування відповідає практиці Європейськогосуду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право насправедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контекстіпреамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складовучастину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектівверховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разіостаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, неможе ставитися під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципуres judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципомжодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового довиконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та ухваленнянового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду маютьздійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків рішень, а не задлянового розгляду справи (справи «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов протиУкраїни», «Христов проти України»).
Зазначені вище позиції наведені і в попередніхрішеннях Верховного Суду України, зокрема в постановах у справах № 5-55кс15, 5-112кс15, 5-125кс15, 5-126кс15, 5-184кс15,5-187кс15, 5-205кс15, 5-230кс15, 5-124кс15.
ВИСНОВОК: з підстави, зазначеної у пункті 2 ч. 1 ст. 445 КПКУкраїни норми,а саме: «неоднакове застосування судом касаційної інстанціїоднієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовилоухвалення різних за змістом судових рішень» Верховним Судом України може бутипереглянуто рішення суду касаційної інстанції, постановлене 28березня 2015 року й пізніше.