Усправі № 905/1169/16 , (ЄДРСРУ № 59378694) Вищийгосподарський суд України при вирішенні спору про визнання недійсним договорупро тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів зазначив, щоза своєю правовою природою оспорюваний договір у розумінні частини другоїстатті 628 ЦК є змішаним договором, оскільки міститьелементи договору оренди комунального майна, отже норми Закону України «Прооренду державного і комунального майна» поширюються на спірні правовідносинисторін, оскільки регулюють відносини з передачі в оренду комунального майна, доякого належать зовнішні поверхні будинку, споруд, елементи вуличного обладнаннята інші об’єкти в межах населених пунктів, які є місцями розміщення зовнішньоїреклами.
Більше того, необхідно вказати, що 19 лютого 2013 року колегіясуддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду Українирозглядаючи справу № 21-18а13 прийшла до висновку, що виконавчий комітет органумісцевого самоврядування, як орган, який надає дозвіл нарозміщення зовнішньої реклами та здійснює контроль за дотриманням правил їїрозміщення, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усуненняпорушень таких правил, зокрема і рішення про зобов’язання розповсюджувачареклами до демонтажу протягом певного строку рекламного засобу,установленого без відповідного дозволу.
Однак, 26.04.2017 р. забезпечуючи єдність судової практики взастосуванні норм матеріального права Верховний Суд України розглядаючи справу №3-176гс17 , ЄДРСРУ № 66515962 вказав наступне.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України(далі – ГК) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносинповинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно дозакону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодовиконання зобов’язання – відповідно до вимог,що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіхзаходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючиінтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій,передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаєтьсяодностороння відмова від виконання зобов’язань. Довиконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК зурахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення викладено у статтях 525, 526 ЦК.
Як установлено судами, предметом позову у справі є вимогапрокурора в інтересах держави в особі виконавчого комітету міської ради простягнення з відповідача заборгованості з внесення плати за тимчасовекористування місцями для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої рекламита пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань задоговором.
За умовами договору про тимчасове користування місцямирозташування рекламних засобів, укладеного між сторонами у справі, щорозглядається, позивач надав відповідачеві (розповсюджувачу) у тимчасовеплатне користування місця розташування рекламних засобів, а розповсюджувачприйняв ці місця і зобов’язаний був оплачувати користування зазначеними місцямизгідно з умовами договору. Договором передбачено, що місцярозташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньоїповерхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території навідкритій місцевості у межах міста, перебувають у комунальнійвласності територіальної громади міста, управління ними, в томучислі укладання договорів щодо них, здійснюється виконавчим комітетом міськоїради; місця розташування рекламних засобів надаються розповсюджувачу виключнодля розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, зазначених удозволі, виданому на підставі відповідного рішення виконкому міської ради.
ВАЖЛИВО: Засади рекламної діяльності в Україні, регулюваннявідносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження таспоживання реклами регламентовано Законом України «Про рекламу».
За визначенням термінів, наведених у статті 1 цього Закону, зовнішняреклама – це реклама, що розміщується на спеціальнихтимчасових і стаціонарних конструкціях – рекламоносіях, розташованих навідкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, наелементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктахпроводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських,селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів – на підставі дозволів,що надаються обласними державними адміністраціями, а на території АвтономноїРеспубліки Крим – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку,встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуютьсяКабінетом Міністрів України (частина перша статті 16 Закону України «Про рекламу»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюютьвідносини, що виникають у зв’язку з розміщенням зовнішньої реклами унаселених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такоїреклами (далі – Правила).
Згідно з пунктом 2 цих Правил місце розташуваннярекламного засобу – це площа зовнішньоїповерхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеноїтериторії на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаєтьсярозповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником абоуповноваженим ним органом (особою); спеціальніконструкції – тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові танесвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити,панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електроннітабло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати,повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.
Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку,встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповіднодо цих Правил.Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката,анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно доЗакону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Справлянняплати за видачу зазначених дозволів виконавчими органами сільських, селищних,міських рад забороняється (пункт 3 Правил).
Відповідно до пункту 4 Правил на територіях, будинках і спорудахзовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених нимиорганів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних,історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та здодержанням правил благоустрою територій населених пунктів.
Аналогічне передбачено і судовою практикою: «Згодавласників (уповноважених ними органів) територій, будинків та споруд, на якихпередбачається розміщення об’єктів зовнішньої реклами, може бути визначена уформі угоди між ними та суб’єктом, який має намір розмістити відповідну рекламу.
Якщо зазначена угода є строковою, тобто передбачає часові межідії згоди на розміщення зовнішньої реклами, то дозволи на її розміщення можутьбути видані в межах строку дії зазначеної угоди, але на строк не більший, ніжвстановлений виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
У разі якщо строк дії погодження є більшим, ніж строк діїдозволу на розміщення зовнішньої реклами, то дія дозволу може бути продовженадо закінчення строку дії угоди.
Якщо на момент закінчення дії дозволу на розміщення зовнішньоїреклами закінчився строк дії угоди, то продовження дії дозволу є можливим лишеза умови продовження строку дії угоди (погодження).
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що дозвілна розміщення зовнішньої реклами може бути продовжений лише на певний строк.При цьому безумовною підставою для видачі такого дозволу є документальнопідтверджена згода власників (уповноважених ними органів) територій, будинківта споруд на розміщення об’єктів зовнішньої реклами із визначеним строком дії згоди» (ПостановаВерховного суду України від 25 березня 2014 року у справі №21-23а14 ).
За змістом пунктів 24, 32 Правил виданий у встановленому порядкудозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт,пов'язаних з розташуванням рекламного засобу. Плата за тимчасове користуваннямісцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності,встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, амісцем, що перебуває у державній або приватній власності, – надоговірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
Порядок внесення плати за тимчасове користування місцямирозташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності,визначено в Положенні про порядок розміщення зовнішньої реклами на територіївідповідного міста. Згідно з цим Положенням плата за користування місцемрозташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності,встановлюється у порядку, визначеному виконкомом міської ради, а місцем, щоперебуває у державній або приватній власності, – на договірних засадах з йоговласником або уповноваженим ним органом (особою).
ВАЖЛИВО: Разом із тим передача в оренду майна, яке є комунальноювласністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодогосподарського використання такого майна, регулюються Законом України «Прооренду державного та комунального майна». Особливість таких відносин полягає увідповідній процедурі передачі такого майна в оренду, характерних ознакахоб’єкта оренди, проведенні обов’язкової оцінки об’єкта оренди за відповідноюметодикою, відповідності договору оренди в частині істотних умов (у тому числіорендної плати, встановленої за відповідною методикою) типовомудоговору оренди певного майна, визначенні орендаря на конкурсних засадах таінш.
ВИСНОВОК: Аналіз наведених норм матеріального права та умов договору,укладеного між сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави длявисновку, що відносини, які виникають з тимчасовогокористування місцем розташування рекламних засобів немають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди комунального майна, оскількирозміщення зовнішньої реклами проводиться за окремою процедурою,відмінною від процедури передачі в оренду комунального майна , напідставі дозволів, що надаються виконавчим комітетом відповідних рад у порядку,встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуютьсяКабінетом Міністрів України; договір на тимчасове користування такими місцямиукладається без проведення конкурсів, а сам об’єкт – місця розташуваннярекламних засобів – площа зовнішньої поверхні будівлі або споруди, елементавуличного обладнання тощо – не входить до переліку об’єктів оренди, визначеногоу статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшлиобґрунтованого висновку, щовідносини у сфері розміщення зовнішньоїреклами регулюються спеціальними нормами Закону України «Прорекламу», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типовихправил розміщення зовнішньої реклами» від 29 грудня 2013 року № 2067, а питаннящодо правових наслідків порушення зобов’язання та відповідальності за йогопорушення унормовано загальними положеннями цивільного законодавства іне потребує субсидіарного застосування норм про оренду комунального майна в ційчастині.
Отже, логіка Верховного суду України зводиться до того, якщопроцедура передачі в оренду будь-якого комунального майна є відміною відпроцедури передбаченої в Законі України «Про оренду державного та комунальногомайна», то вказаний закон не може застосовуватися до цих відносин, в тому числіі до відносин пов’язаних з розміщенням зовнішньої реклами, оскільки ціправовідносини регламентовано Законом України «Про рекламу».
Матеріал по темі: «Повідомленняорендаря державного майна про закінчення орендних відносин»