19.04.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2376цс16 досліджував питання щодо початкувідліку строків позовної давності, як у випадку пред’явлення позову самоюособою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієїособи іншою уповноваженою на це особою.
У наданих для порівняння постановах Верховного СудуУкраїни містяться такі висновки:
- для правильного застосування частини першої статті 261ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення нетільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об’єктивнаможливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (29 жовтня 2014року № 6-152цс14 );
- прокурор здійснює представництво органу, в інтересахякого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальнепредставництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давностіпоширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державнихінтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна України, але ненаділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строкупозовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, вінтересах якої прокурор звертається до суду, зокрема Фонду державного майнаУкраїни (25 березня 2015 року № 3-21гс15 );
- положення закону про початок перебігу позовної давностіпоширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державнихінтересів (23 грудня 2014 року № 3-194гс14 , 22 квітня 2015 року № 3-54гс15 , 1 липня 2015 року № 6-178цс15 ; 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15) ;
- з огляду на статус держави та її органів як суб’єктіввладних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України непоширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави інаправлені на захист права державної власності, порушеного незаконнимиправовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положеннястатті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частинипершої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня,коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася абомогла довідатися про порушення прав і законних інтересів (16 вересня 2015 року № 6-68цс15 ; 8 червня 2016 року № 6-3029цс15 та № 6-3089цс15 ).
Таким чином, усуваючи невідповідність Верховний судУкраїни виходив з нижчевикладеного.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що однимз учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органидержавної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільнихвідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановленихзаконом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищатиправа, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави увипадках, визначених законом.
Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, якийзвертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає,в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їхзахисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідніфункції у спірних відносинах.
(!!!) У разі відсутності такого органу або відсутності унього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовнійзаяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Верховний суд України в рішенні від 03.02.2016 року посправі № 6-75цс15 зазначив, щоможливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захистуцивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа,маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений закономспосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання направа.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – цестрок, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свогоцивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у трироки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставоюдля відмови в позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня,коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або проособу, яка його порушила.
ВАЖЛИВО: За змістом статей256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову якбезпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, якіуповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи –носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою,право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особиіншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється зодного й того самого моменту: колиособа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, якайого порушила.
Більше того, позивач, при зверненні із позовною заявою досуду, повинен обґрунтувати та надати відповідні докази, які чітко вкажуть начас з якого останньому стало відомо про порушення його права (Постанова Верховного суду Українивід 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14 та від 03.02.2016 р справа № 6-75цс15 ).
ВИСНОВОК: Таким чином,положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й назвернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постановиВерховного Суду України від 27.05.2014 №3-23гс1420 , від 02.09.2014 № 3-82гс1421 , від 23.12.2014 №3-194гс1422 , від 25.03.2015 № 3-21гс15230 , від 22.04.2015 № 3-54гс1524 , від 13.05.2015 №3-126гс1525 , від 13.05.2015 №3-54гс1526 , від 01.07.2015 № 6-178цс1527 ).
ЄСПЛ також наголошує, що повноваження державнихорганів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які необмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичнувизначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодитьпринципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1Першого протоколу до Конвенції.