26.04.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 3-1522гс16 досліджував питання стягнення 3% річних та індексуінфляції, а також застосування строків позовної давності у такого роду спорах.
За змістом положень ст. 526 ЦК зобов’язання маєвиконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання,то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належнимчином (ст. 599 ЦК).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушеннязобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідкипорушення грошового зобов’язання, які мають особливості. Так, відповідно донаведеної норми боржник не звільняється від відповідальності занеможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочиввиконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатитисуму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь часпрострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентівне встановлений договором або законом.
(!!!) Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тіснопов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтуєна компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів,а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст.230 ГК.
Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не єштрафними санкціями (постановаВерховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11 ).
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річнихвходять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою міроювідповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскількивиступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає увідшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштівунаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника закористування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплатикредиторові.
Аналогічне положення міститься у постановах ВерховногоСуду України від 6 червня 2012 р. у справі №6-49цс12 , від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11 .
ВАЖЛИВО: Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК даєпідстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргуза Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цьогоДоговору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошовогозобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Необхідно підкреслити, що судова практика виходить з того,що приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягаютьстягненню за порушення грошового зобов’язання, є диспозитивними тазастосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором абозаконом. («Аналізпрактики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільномусудочинстві» - ВСУ).
Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якогоособа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права абоінтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їхсукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушеннягрошового зобов’язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строкпозовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявленостороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного судуУкраїни від 18.05.2016 р. у справі за № 6-474цс16 .
Матеріалпо темі: «Відлік і строкпозовної давності при стягненні неустойки (пені,штрафу)»
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК,зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починаєтьсявід дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого праваабо про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошовогозобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючимправопорушенням, то право на позов про стягненняінфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушеннягрошового зобов’язання до моменту його усунення.
Аналогічне положення міститься у постанові Верховного судуУкраїни від 19.10.2016 р. у справ і № 6-2129цс16 .
ВИСНОВОК: