22 березня 2017 року Судова палата уцивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-2852цс16 в черговий раз зробила правовий висновок стосовнооб’єднання в одне провадження процесуальних вимог, які підлягають розгляду заправилами різних видів судочинства.
Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускаєтьсяоб’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правиламирізних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною другою статті 118 ЦПК України позивачмає право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.
Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці першомупункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2«Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розглядісправ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження усправі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 КонституціїУкраїни юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, щовиникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України упорядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають ізцивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з іншихправовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексомадміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарськимпроцесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенціїадміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розглядінших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом третім пункту 15 цієї постанови роз’яснено, щовимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в однепровадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язаніміж собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Такеоб’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
Недопускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду заправилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним СудомУкраїни також і у постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1593цс16 .
Необхідно вказати, що все вищевикладене було вженеодноразовим предметом судового дослідження, зокрема у рішеннях та правовихпозиціях Верховного суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-2974цс15 , від01 липня 2015 року у справі №6-467цс15 , від 6 квітня 2016 р. справу № 6-77цс16 та від7 вересня 2016 року у справі №6-1593цс16 .
Між тим, вирішуючи питання про відкриття провадження усправі, суд має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.
Визначити підсудність суду - значить з'ясувати колоцивільних прав, які компетентний вирішувати по суті даний суд.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справміж різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, щопідлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чиіншого суду (ст.15 ЦПК).
Основні норми про підсудність у цивільному процесі містятьсяв главі 2 ЦПК.
В залежності від роду (характеру) справ, що підлягаютьрозгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду,прийнято розрізняти два види підсудності в цивільному процесі:
а) родову (предметну) підсудність;
б) територіальну підсудність.
Територіальнапідсудність - цепідсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на якупоширюється юрисдикція даного суду. З її допомогою вирішується питання, яким зоднорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають:місце проживання відповідача, позивача, місце заподіяння шкоди, місцезнаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову та ін.
Загальними критеріями визначення судової юрисдикції є предметний (характер спірнихправовідносин) і суб'єктний (суб'єктний склад цих правовідносин). Разом з тим,суди повинні звертати увагу на винятки із загального суб'єктного критерію, щовстановлені законодавством (наприклад, корпоративні спори, спори щодо захистуділової репутації в сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності),згідно з якими спір належить до розгляду певного виду судочинства незалежно відскладу учасників спору.
ВИСНОВОК: оскільки не допускається об’єднання в одне провадженнявимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо іншене встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, якіналежать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження абозакриває провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться заправилами іншого виду судочинства.