Строкові обмеження органів державної влади в оскарженні судових рішень
Право на оскарження судових рішень усудах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного праваособи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією Україниосновними засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинствата судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційногооскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частинитретьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення КонституційногоСуду України від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).
Неоднаковезастосування судами частинипершої статті 292, частини третьої статті 297 ЦПК України (обмеження органів державної владита місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком змоменту їх проголошення) булопідставою для розгляду в Верховному суді України.
Разомз тим, 07.09.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу №6-1250цс16 зробивправовий висновок відносно поновлення процесуальних строків на апеляційнеоскарження судового рішення з поважних причин, а саме підстав невчасного та/абозатримки поштового відправлення останнього.
ВАЖЛИВО: Так,процесуальний Закон не дає визначення терміну «поважні причини». Між тим вРішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі №6-26370кс04 (№в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: «Поважними причинами пропуску строкупозовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явленняпозову стає неможливим або утрудненим».
Більшетого, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справахВерховного суду України, відмова у відкритті касаційного провадження зпідстави, передбаченої частиною четвертою статті 214 КАС, не позбавляє правасторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не бралиучасті у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси таобов’язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотанняпро поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки питання про поважністьпричин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, вкожному конкретному випадку. Виняток з цього правила щодо присічногорічного строку для певного кола скаржників зазначений в абзаці третьому частиничетвертої статті 214 КАС. (Постанова ВСУ від 30.09.2015 року по справі №21-2231а15).
22.02.2017р. усуваючи розбіжності у застосуванні норм процесуального права, судовіпалати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України розглядаючисправу №6-2054цс16 виходилиз нижчевикладеного.
Відповіднодо статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд йогосправи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленимзаконом.
Урішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренкоі Стригун проти України» (заяви№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що термін «розгляд справи судом, встановленимзаконом» у контексті статті 6 Конвенції поширюється не лише на правову основусамого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, якірегулюють його діяльність.
Засвоєю суттю термін «компетенція» означає сукупність предметів відання,завдань, повноважень, прав і обов’язківдержавного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.
Відповіднодо статті 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, щодіяла на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції, апеляційнимисудами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ проадміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні судиміст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
Стаття27 цього Закону визначає, що апеляційний суд, зокрема, розглядає справивідповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальнимзаконом.
Повноваженнясуду апеляційної інстанції —це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуваннямпроцесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, якірозглядаються в апеляційному порядку.
Змістповноважень як складової компетенції апеляційного суду визначається уположеннях статей 291- 322 ЦПК України.
Засвоїм змістом зазначені повноваження суду є дискреційними (визначенняповажності причин пропуску процесуальних строків) та чітко визначені законом якобов’язкова процесуальна поведінка суду або обов’язкове процесуально визначенесудове рішення.
Згідноіз частиною першою статті 292 ЦПК України право оскаржити вапеляційному порядку рішення суду першої інстанції мають сторони та інші особи,які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщосуд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Крімтого, відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України незалежно відповажності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний судвідмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скаргапрокурора, органу державної влади чи органу місцевогосамоврядування поданапісля спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
Зазначенеположення закону поширюється на апеляційні скарги подані з 14 січня 2012 року,тобто з дати набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року №4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядкуздійснення судочинства», яким внесено відповідні зміни до статті 297 ЦПКУкраїни.
Аналізуючивідповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції,ЄСПЛ у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовськийпроти України» (заява№29979/04) рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належногоурядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загальногоінтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, якмайнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішийспосіб.
ТакожЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власнихрішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовимирамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сферіособистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належногоурядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу доКонвенції.
Положеннячастини третьої статті 297 ЦПК України щодо обмеження органів державноївлади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком змоменту їх проголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власнихпроцедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправнихдій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
ВАЖЛИВО: Поновлюючистроки апеляційного оскарження у справі, що є предметом перегляду, апеляційнийсуд не звернув уваги на те, що за положеннями цієї норми органи державної владиабо місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судовогорішення зіспливом річного строку з моменту його проголошення,однак мають право на захист прав іншим шляхом, і в цьому випадку апеляційнийсуд без урахування поважності причин пропуску строку зобов’язаний відмовити увідкритті провадження у справі.
Отже,поновлюючи строк апеляційного оскарження органам місцевого самоврядування,апеляційний суд вийшов за межі своєї компетенції, яка чітко визначена як певнапроцесуальна дія частиною третьою статті 297 ЦПК України.
Всвою чергу необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження«остаточного судового рішення» є порушенням принципу «Resjudicata» (юридичноївизначеності), про що вказує як судова практика Верховного суду України(наприклад, Постанова ВСУ від 13.07.2016 року по справі №3-774гс16 (№в ЄДРСРУ 58986625) так і судова практика Європейського суду з прав людини.
Поняття «законніочікування» (legitimate expectations) слідрозглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legalcertainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елементправової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних)очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.
Якщозвичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, такерішення може порушити принцип правової визначеності.
Хочасаме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновленнястроку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.
Судиповинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні судиповинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарженнявтручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство необмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновленнястроків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryovv. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).
Зізмісту пункту 52 рішення «Устименко проти України» випливає,що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача«поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він(суд) не вказав чітких причин такого рішення.
Зацих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновитипропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника безнаведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду,порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливийсудовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).
