08.02.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу №3-1217гс16 дослідивпитання правозастосування інституту позовної давності при стягненні неустойки(пені, штрафу) у господарських відносинах та вказав на початок відліку тастроку позовної давності в межах якого можливе стягнення неустойки.
Перед усім необхідно вказати, щозакінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійсненотільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цьогоправочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності заневиконання нею свого обов'язку (21.12.2016 р.Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у справі №3-123гс14 (№ в ЄДРСРУ 63939964).
Відносно строку, в межах якого можливестягнення неустойки (пені, штрафу) Верховний суд України висловлювався ще18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16: «Отже аналіз норм статті 266,частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, щостягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями передзверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вонанараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
Аналогічна правова позиція міститься впостановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №6-3006цс15 та від 25травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.
(!!!) Вказану вище судову практику необхіднознати всім можливим та/або потенційним «відповідачам» оскільки, сплив позовноїдавності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою длявідмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
За змістом положень статті 193Господарського кодексу України (далі – ГК) суб’єкти господарювання та інші учасникигосподарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належнимчином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутностіконкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповіднодо вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжитиусіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючиінтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій,передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаєтьсяодностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорівзастосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбаченихцим Кодексом.
Аналогічні положення містяться й устаттях 525, 526 ЦК.
Згідно зі статтею 530 ЦК якщо узобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягаєвиконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якоговизначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню знастанням цієї події.
Відповідно до положень статті 610 ЦКпорушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, щопрострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав йогоу строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).
Формами неустойки є штраф і пеня:
- Штрафом є неустойка, що обчислюється увідсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст.549 ЦК).
- Пенею є неустойка, що обчислюється увідсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен деньпрострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).
В свою чергу, господарськими санкціямивизнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, врезультаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/абоправові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі видигосподарських санкцій: 1)відшкодування збитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативно-господарські санкції(частини перша, друга статті 217 ГК).
Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разіпорушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання абоненалежного виконання господарського зобов’язання.
Виконання господарських зобов’язаньзабезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасниківгосподарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженнямсторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому несуперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайнозастосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпеченнявиконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуютьсявідповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов’язання за змістом положень частини першоїстатті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, ачастиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бутивстановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Аналіз наведених норм дає підстави длявисновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконаннязобов’язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору,передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, щопередбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належневиконання зобов’язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечитьзакону.
За змістом положень частини четвертоїстатті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковомувідношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначенійгрошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно відступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів(робіт, послуг).
(!!!) У справі, яка розглядається,судами встановлено, що розмір договірної штрафної санкції обраховано увідсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549ЦК відповідає поняттю «пеня».
ВАЖЛИВО: Між тим для договірної практики тапрактики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита втексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити змети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов’язання у виглядіштрафної санкції – забезпечення належного виконання зобов’язання.
Суди попередніх інстанцій встановили,що позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства маєправо на застосування штрафних санкцій до відповідача у зв’язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов’язання.
Натомість законодавствомвизначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до судуз вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).
Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( стаття 257 ЦК),а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність : скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю .
Зокрема, довимог про стягнення неустойки ( штрафу , пені ) застосовується позовна давністьв один рік ( стаття258 ЦК). Відповідно до частини п ’ ятої статті 261 ЦК за зобов ’ язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання .
Разом із тим положеннями частини шостої статті 232ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафнихсанкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за простроченнявиконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняєтьсячерез шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
ВАЖЛИВО: Таким чином, положення глави 19 ЦК простроки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей,передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:
1) якщо господарська санкціянараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, топозовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний деньпрострочення. Право на позов про стягнення такої санкції закожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давністьобчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися пропорушення права;
2) з огляду на те, що нарахуваннягосподарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бутивиконано, то строк позовної давності спливаєчерез рік від дня, за який нараховано санкцію. Положеннястатті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені,штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду умежах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій незастосовується.
У досліджуємій справі позивачзвернувся до суду з позовом поза межами річного строку, установленого закономдля вимог про стягнення штрафу, а оскільки відповідачем до ухвалення рішення всправі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанціїдійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку зпропуском строку позовної давності (частина четверта статті 267 ЦК).