Відповідно до статті 1 Закону України «Проіпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконаннязобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуваннііпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржникомзабезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунокпредмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку,встановленому цим Законом.

За положеннями частинпершої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання абоненалежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель маєправо задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом зверненнястягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателяна звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12 цього Закону (вразі   порушення   іпотекодавцем  обов'язків, встановлених іпотечним   договором; в разі порушення іпотекодавцемобов'язків щодо збереження чи страхування  предмета іпотеки).

22.02.2017 року вирішуючи питання проусунення розбіжностей в застосуванні судом касаційної інстанції нормматеріального права, а саме статей 17, 49 Закону України «Про іпотеку»(підстави щодо припинення іпотеки) Судові палати у цивільних та господарськихсправах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-133цс17 виробили наступну правову позицію.

Згідно зі статтею 526 ЦКУкраїни зобов'язання маєвиконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно достатті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведенимналежним чином.

ВАЖЛИВО: припинення договору, зякого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами дляприпинення права іпотеки, однак, при цьому слід ураховувати, що згідно вимогстатей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведенимналежним чином.

Частинами першою, другоюстатті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Правовою позицієюВерховного суду України у справі № 6-1685цс16 від 21.09.2016 р. передбачено, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішеннямсуду врегульоване статтею 39 цього Закону, відповідно до якої у разізадоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішеннісуду зазначається,зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки:

а) шляхом проведенняприлюдних торгів;

б) застосування процедурипродажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

ВАЖЛИВО: За змістом статті 11Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несевідповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основногозобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

В свою чергу, підставиприпинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», дояких зокрема належать: 1) припинення основного зобов’язання або закінченнястроку дії іпотечного договору; 2) реалізації предмета іпотеки; 3) набуття іпотекодержателемправа власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним;5) знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавецьне відновив її.

Також згідно зі статтею49 Закону України «Про іпотеку» якщо  іпотекодержатель  не скористався  правом, передбаченим частиною  першою  цієї статті,  за  результатами третіх прилюдних торгів,  іпотека можебути припиненою за рішенням суду.

Закон України «Проіпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводуіпотечного майна, а положення статті 17 цьогоЗакону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки,аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Суд касаційноїінстанції, ухвалюючи рішення про припинення іпотеки виходив з того, що кредиторне скористався своїм правом пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Однак частиною другоюстатті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних правне є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Таким чином, якщо кредитор не скористався своїмправом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимогза рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Провиконавче провадження», це не є підставою дляприпинення іпотеки.

Окрім того, Верховнийсуд України вказав, що суд касаційної інстанції помилково здійснив посилання направову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року усправі № 6-118цс16, оскільки під час винесення зазначеної постанови Верховний СудУкраїни керувався тим, що законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-якихдій, пов’язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованоїзаборгованості припиняється за фактом припинення виконаннямосновного зобов’язання.

У справі, якапереглядається, не встановлено факту виконання основного зобов’язання, щозгідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припиненняіпотеки.

Також нагадаю, що28.09.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1680цс16 прийшов до висновку, що норми Закону України «Про виконавчепровадження» допускають звернення стягнення на предметіпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення прозвернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів зіпотекодавця на користь іпотекодержателя, а також підтвердивправову позицію стосовно кількості учасників при проведені прилюдних торгівстосовно предмету іпотеки.