За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦКУкраїни договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована навстановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони євільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору зурахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаївділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватисяналежним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актівцивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно дозвичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороннявідмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановленострок (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Однак, згідно статей 638, 639 Цивільного кодексу України, договірє укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умовдоговору.
В свою чергу, відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексуУкраїни, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умовгосподарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що невідбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання,правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
ВАЖЛИВО: Такимчином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставоюдля визнання договору неукладеним.
Втім, визнаннядоговору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не занаслідками його виконання сторонами; якщо дії сторінсвідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд маєрозглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.
Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України упостановах від 23.09.2015 р. у справі № 3-502гс15 ; від 20.04.2016 р. у справі № 3-287гс16 ; від 06.07.2016р. у справі № 3-436гс16 .
Крім того, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадіїукладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотнихумов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 р. у справі № 3-58гс11 .
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарськідоговори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України зурахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншиминормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів
Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що істотнимиумовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даноговиду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бутидосягнута згода. Приукладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разіпогодити предмет, ціну та строк дії договору.
ВАЖЛИВО: Підставидля зміни або розірвання договору унормовані ст. 651 ЦК України, за приписамиякої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщоінше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієїіз сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в іншихвипадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цимшкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувалапри укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).
Тобто йдетьсяпро таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторонинеможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно докритеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотностіпорушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночногопоняття - "значноїміри" позбавленнясторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге)оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушеннявизначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, якавимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник)сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і дляоцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірваннядоговору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотногопорушення договору закон визнає розмір завданоїпорушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отриматиочікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираззавданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможевикористати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону маєспіввідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від18.09.2013 у справі № 6-75цс13 : «Оцінка порушення договору як істотногоздійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою.Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, судиповинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але йнаявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бутивиражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір,який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору,а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має праворозраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змоглаотримати». (Постанова ВГСУ від22 лютого 2017 р., справа № 922/1720/16 , ЄДРСРУ № 64916309; та від 06 лютого 2017 р., справа № 909/932/15 , ЄДРСРУ № 64621002).
ВИСНОВОК: Отже,укладеність договору характеризується досягненням сторонами згоди по всімістотним умовам договору, зокрема:
1) предмету, ціні та строкам дії договору;
2) умовам, що визначені діючим законодавством як істотні;
3) умовам, що є необхідними для договорів даного виду;
4) умовам, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнутозгоди.
В свою чергу, судово – правовий спір між сторонами правочину щодовизнання договору неукладеним, може мати місце лише настадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.
В разі, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактичнобуло укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його(договору, правочину) вимогам закону.