Преюдиція в судових спорах з фіскальними органами: ухвала & вирок
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, щонабрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх зістинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідностівстановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільністьсудового акта, який вступив в законну силу.
(!!!): Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розглядусудом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдиціюспрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, яківстановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяютьдодержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціальногоустановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, щовони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), недоводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду -на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньомупроцесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим зточки зору процесуальної економії.
(!!!) Преюдиціальнезначення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи абоособа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюютьвиключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалисясудом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лишезгадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можутьрозглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певнихобставин. (Вищий господарський суд України від 22 лютого 2017 року, справа № 927/788/16, ЄДРСРУ № 64949472).
Однак, адміністративнапреюдиція має певні особливості.
Ч. 4 ст. 72 КАС Українипередбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду усправі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковимидля адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чибездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише впитаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
ВАЖЛИВО: Диспозиція наведеноїправової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України,прямо вказує на те, що обов'язковими для суду,який розглядає справу, є вирок суду в кримінальнійсправі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.
Разом із тимрозглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судовихрішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративнусправу. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певнедіяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок абоприйнято постанову.
Отже, обов'язковими дляврахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальнійсправі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місцята об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дійчи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
(!!!) Водночас правовакваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі абопостанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи іншихправових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою дляадміністративного суду.
Висновки та оцінкиіншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненніправопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по сутісправу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, праванадати їм власну оцінку.
Таким чином,адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставівстановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин)повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодоправомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхіднихматеріально-правових норм.
Окрім того,обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюєтьсялише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальнійсправі; 2) або постановою про адміністративний проступок.
Відповідно обставини,установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах проадміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальноїсправи), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до частини четвертоїстатті 72 КАС України.
ВАЖЛИВО: Також, судам вартовраховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лишена особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковимиє лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) абопритягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодоінших осіб.
Необхідно такожвраховувати приписи статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України,відповідно до яких суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнімпереконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному таоб'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для судунаперед встановленої сили. Судоцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а такождостатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з наведених положень вбачається, що суд має оцінити належність,допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність івзаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевіркудоводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чизаперечень на позов . (ВСУ, справа № 2а-4201/11/2670 від26.04.2016 р., ЄДРСРУ №58408742 ).
Аналогічну позиціювикладено у листі Вищого адміністративного суду України від 14 листопада2012 року № 2379/12/13-12 "Щодо застосування статті 72 Кодексу адміністративногосудочинства України".
Так, листом ВАСУ від 14.11.2012р. за№ 2379/12/13-12 преюдицівністьвищевказаної норми права конкретизовано:
1. Судам вартовраховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лишена особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Томуобов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого(виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративноївідповідальності), а не щодо інших осіб».
2. Адміністративний судпід час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (утому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійнокваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірностітакої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правовихнорм.
Вищий адміністративнийсуд України в рішенні від 26.08.2015 р. по справі К/800/60969/14 (ЄДРСРУ №49164230) вказуєнаступне: «Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти,наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі проадміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характерувідповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої єпредметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова кваліфікація діяння особи,наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративнийпроступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідноїповедінки), не є обов'язковою дляадміністративного суду».
Більше того, докази,на які посилаються сторони в обґрунтування своїх вимог та заперечень, єобов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування уадміністративній справі становлять обставини, що підтверджують або спростовуютьреальність здійснення самої господарської операції відображеної в податковомуобліку і які повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарськоїоперації - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, тощо (Верховний суд України,справа № 810/6201/14 від 22.03.2016 р ., ЄДРСРУ № 57067141).
Окремо необхідновказати, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини", рішенняЄвропейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерелаправа.
Так, у рішенніЄвропейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належногоурядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питаннязагального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні правалюдини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний іякомога послідовніший спосіб (справи "Беєлерпроти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадитивнутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізуютьризик помилок (справи "Леласпроти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та іншіпроти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, якізачіпають майнові інтереси ("справи "Онер'їлдіз проти Туреччини" та"Беєлер проти Італії").
Державні органи, які невпроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні матиможливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконаннясвоїх обов'язків (справа "Лелас проти Хорватії").
Рішення ВАСУ від 20липня 2016 р. у справі № К/800/3837/16, (ЄДРСРУ № 59136855) передбачає наступне: «При цьому, суд вважає за потрібненаголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейськогосуду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Так, наведені Інспекцією аргументине є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовуютьреальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чогопідтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті70 Кодексу адміністративного судочинства України».
Вищий адміністративнийсуд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах пропротиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноваженьобов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльностіпокладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративногопозову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з правлюдини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» таВуліч проти Швеції» Суд визначив, що«…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішеньподаткового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваженняскасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданихдоказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами,для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
ВИСНОВОК:
По–перше: обов'язковість преюдиційних обставин в адміністративнихпровадженнях (ч.4 ст. 72 КАС України) встановлюється безпосередньо: 1) абовироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок;
По-друге: стаття 62 Конституції України передбачає, що лише вироксуду є належним актом, який підтверджує вину особи у вчиненні злочину, а неухвала про закриття кримінального провадження;
По-третє: матеріали досудового слідства не можутьмати преюдиційного характеру під час розгляду адміністративної справи платникаподатку з фіскальним органом;
По-четверте: обставини, установлені в інших процесуальних актах укримінальних провадженнях чи справах про адміністративні проступки (наприклад,у постанові про закриття кримінального провадження), не можуть розглядатися якпреюдицівні (обов’язкові) для суду відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України.
