Згідно зі статтею 512 Цивільного кодексуУкраїни (далі – ЦКУ) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особоювнаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступленняправа вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самійформі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги заяким передається новому кредиторові (стаття 513 ЦКУ).
Статтею 514 ЦКУ передбачено, що до нового кредитора переходять правапервісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на моментпереходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
ВАЖЛИВО: положеннямистатті 516 ЦКУ передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанніздійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
(!!!) Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора узобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для ньогонаслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісномукредиторові є належним виконанням.
Разом з тим, ч. 1 ст. 515 ЦКУ передбачає, що заміна кредитора недопускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокремау зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженнямздоров'я або смертю.
Необхідно вказати, що в постановах від 15.04.2015р. у справі № 3-43гс15 та від 10.02.2016р. у справі № 3-4гс16 ВерховнийСуд України дійшов висновку, що за загальним правилом заміна кредитора узобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер,обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржниката не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулюватипорядок заміни кредитора у договорі.
Отже, відсутність згодиборжника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згодипередбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільногокодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечитьвимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові судової палати угосподарських справах Верховного Суду України від 15.04.2015р. у справі № 910/6098/14 .
При розгляді справу №6-979цс15 Верховний Суд України у постанові від 23.09.2015 року зробив наступнийвисновок: відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанніздійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором абозаконом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора узобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для ньогонаслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісномукредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК Українипередбачено, що боржник має право не виконувати свого обов’язку новомукредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав узобов’язанні.
ВАЖЛИВО :за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення пропередачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов’язку погашеннязаборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісномукредитору і таке виконання є належним.
Більше того, відповідно до правової позиції висловленій Верховним СудомУкраїни в постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-122 цс 13 ) вбачається, що виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПКУкраїни, ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора узобов’язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва(смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо. До нового кредиторапереходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, щоіснували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчогопровадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Окремо необхідно вказати, що заміна кредитора у зобов’язанні, як і самезобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини,пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя,то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставахта у порядку, визначеному процесуальним законодавством України та ЗакономУкраїни «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконаннярішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разіневиконання їх у добровільному порядку. ( Постанова ВСУ від19.08.2014 р. № 3-56гс14 ).