Правовапозиція Верховного суду України у справі № 6-2912цс16 від 18.01.2017 р. передбачає,що в ідповіднодо частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника абоуповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки,зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмірпідприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові йогосередній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВАЖЛИВО: Відповіднодо частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним органзобов’язаний в день звільнення видатипрацівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу. А згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України призвільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства,установи, організації, провадиться в день звільнення.
Поняття"заробітна плата" і "оплата праці", які використано узаконах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспектінаявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язківщодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконанняцих обов'язків (п.2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від15 жовтня 2013 року).
Більшетого, відповідно до п. 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного судуУкраїни №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року передбачено,що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексаціїзаробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку зпорушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним знедотриманням законодавства про оплату праці.
КонституційнийСуд України в рішенні від 22 лютого 2012року №4-рп/2012 щодоофіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку зположеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз’яснив, що застаттею 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатитипрацівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства,установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме вдень звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненимпрацівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника абоуповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки єпідставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплатипрацівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичногорозрахунку.
Аналізнаведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені вРішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненомупрацівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ниморгану, єтриваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначитиостаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким єдень фактичного розрахунку.
Такимчином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, щопередбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплатисереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умовиневиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенів статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значиміобставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та фактпроведення з ним остаточного розрахунку.
Отже,не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку зпрацівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку завесь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВАЖЛИВО: Післяухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної платироботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахункупри звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ниморганом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічнаправова позиція викладена у Постанові ВСУ від29.01.2014 року по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895).
Аналізнаведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплатазвільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженогоним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначитиостаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким єдень фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від14.12.2016 року по справі № 428/7002/14-ц (№ в ЄДРСРУ 63749527).
Окрімтого, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачітрудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівниковівиплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Однак неможна погодитись ізтим, що за порушеннятрудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосуваннястягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею235 КЗпП України, тобто подвійне стягненнясереднього заробітку, оскільки це буде не співмірно зправами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Уположеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальністьроботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того жпрогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чинеможливості працевлаштування.
ВАЖЛИВО: Щодо вимогпро відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захистцивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Статтями16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав.
Порядоквідшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженимним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законнихправ призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків івимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядоквідшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначенанорма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникненняправовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органомзавданої працівнику моральної шкоди.
ВАЖЛИВО: Підставоюдля відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є фактпорушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральнихстраждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додатковихзусиль для організації свого життя.
Упункті 13 постанови ПленумуВерховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справахпро відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (звідповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набравчинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сферітрудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належнихйому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовахтощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвихзв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя,обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається навласника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, видудіяльності чи галузевої належності.
Такимчином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується яквідновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад,поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, якнегативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результатідушевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудовіправа та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюєтьсявідшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуваннямхарактеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31ЦПК України).
Отже,компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновленнястановища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновленняна роботі, а має самостійне юридичне значення.
Наостанок, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційноїінстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарськихсправах Верховного Суду України розглядаючи справу від 26.10.2016 р. за № 6-1395цс16(№ в ЄДРСРУ 62425737) підтвердилираніше висловлені правові позиції, а саме: в разі порушення роботодавцемзаконодавства про оплату праці працівник має право без обмеженьбудь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітноїплати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідноз умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежновід того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
УВАГА: Самапо собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності (ПостановаВСУ від 03.07.2013 року по справі № 6-60цс133 (№ в ЄДРСРУ 32532907).
P.s.При вирішені трудових спорів не потрібно також забувати і про ПостановуКабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 «Про затвердженняПорядку проведення індексації грошових доходів населення» оскільки п 4передбачає порядок індексації оплати праці (грошового забезпечення), оскількивідповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплатупраці» у справах, пов’язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітноїплати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв’язку із затримкою їївиплати, суди мають її враховувати.