21.12.2016 р. усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції нормматеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного СудуУкраїни розглядаючи справу №3-123гс14 (№в ЄДРСРУ 63939964) про відмову від виконання умов договору поставки у зв’язку із закінчення строкудії останнього виходила з нижчевикладеного.
Відповідно до статті 509ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язанавчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно,виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певноїдії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу,зокрема договорів та інших правочинів.
За змістом статей 525,526 цього Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно доумов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського)законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаївділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмовавід зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше невстановлено договором або законом.
Окремим видомзобов’язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення прокупівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає зхарактеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК).
За договоромкупівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передатимайно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає абозобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму(стаття 655 ЦК).
Статтею 663 ЦКвизначено, що продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк,встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змогивизначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Таким чином, двостороннійхарактер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зісторін прав та обов’язків. Тобто з укладенням такого договорупродавець бере на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночаснабуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов’язанийздійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавцяїї передачі.
У справі, якарозглядається, встановлено, що за умовами договору позивач зобов’язавсяпоставити відповідачеві визначений у специфікації до цього договору товар, авідповідач взяв на себе зобов’язання прийняти у позивача цей товар та оплатитийого. Відповідно до умов договору сторони не вносили змін і доповнень до цьогодоговору та не розривали його.
ВАЖЛИВО: Зобов’язанняприпиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якогоприпиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
За загальним правиломзобов’язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом(стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підставнаведено у статтях 599–601, 604–609 ЦК.
Системний аналіззазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такоїпідстави для припинення зобов’язання, яке лишилося невиконаним, як закінченнястроку дії договору.
Аналогічне положення міститьсяу п. 22 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2015 р. №01-06/1837/15 «Про доповненняІнформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатамиперегляду судових рішень господарських судів": «саме по собізакінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійсненотільки однією стороною, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін цьогоправочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності заневиконання нею свого обов’язку».
Розглядаючи позовнівимоги про зобов’язання поставити товар за обставин, що попередню оплатупостачальником повернуто, а строк дії договору закінчився, судам слід враховувати,що безпідставне повернення попередньої оплати за договором є односторонньоювідмовою від виконання зобов’язання, що є прямим порушенням зобов’язальногоправа (стаття 525 ЦК України), а зобов’язання у такому випадку не можевважатися припиненим (Постанова ВГСУ від07.09.2016 року по справі № 904/527/16 (№ в ЄДРСРУ 61225020), Постанова ВГСУвід 13.07.2016 року по справі № 910/31105/15 (№ в ЄДРСРУ 58955137), ПостановаВерховного суду України від 24.06.2015 у справі по справі № 3-192гс15 (№ вЄДРСРУ 46301614).
ВИСНОВОК: Факт закінчення строкудії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною,не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняєдругу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свогообов’язку.