Проблеми примусового виконання рішення Європейського суду з прав людин
Згідно ст. 3 Закону України «Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 рокуN 3477-IV (надалі - Закон N 3477-IV) виконання Рішень здійснюється за рахунок Державногобюджету України.
Конвертація коштів,присуджених Судом, оформлення платіжнихдокументів (платіжного доручення) проводиться Міністерствомюстиції України, як органом, відповідальним за забезпеченняпредставництва України в Європейському суді з прав людини та координаціювиконання його рішень, з урахуванням особливостей, вищезазначенихнормативно-правовими актами та законодавством України, відповідно до Порядкувикористання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів,пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих занаслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою КабінетуМіністрів України від 07.03.2007 р. № 408 (надалі - Порядок № 408).
ВАЖЛИВО: розпорядником коштів порішенням Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України, а неВідділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України абоДержавна виконавча служба України.
Виконання рішеньздійснюється в добровільному (самостійному) порядку, без заходів примусовоговиконання, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом направленняДепартаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку тазвітності Міністерства юстиції України офіційного перекладу рішення, платіжногодоручення та постанови про відкриття виконавчого провадження до Державноїказначейської служби України для оплати на користь стягувача.
На прикладі нещодавньогорішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2017 року усправі № 826/6322/16 (ЄДРСРУ № 64171253) вбачається, що (!!!) процес виплати справедливоїсатисфакції не є миттєвим і може тривати декілька тижнів, чи навіть місяців,що пов'язано з низкою різних факторів: отримання від заявника інформації,необхідної для проведення виплати, узгодження з загальними бухгалтерськимиправилами, технічні затримки властиві банківським транзакціям, вибір способівперерахунку і таке інше.
Виконання рішень Судупередбачає виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходівіндивідуального та загального характеру.
За загальним визначеннямст. 1 Закону N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практикиЄвропейського суду з прав людини» відшкодування - а) сума справедливоїсатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно достатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б)визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружньоговрегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умоводносторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.
Відповідно до ст. 13Закону N 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпеченнядодержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням,забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основівиявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Судузаяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду вСуді.
ВАЖЛИВО: Заходами загальногохарактеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системноїпроблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавствата практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики;в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпеченняпрофесійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів,адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб,інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана ізправозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д)інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів РадиЄвропи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпеченняусунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недолікамипорушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цихпорушень.
ВАЖЛИВО: Відповідно до ст. 10Закону N 3477-IV заходами індивідуального характеру є: а) відновленнянастільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувачмав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи,передбачені у Рішенні.
Відповідно до ст. 5Закону N 3477-IV протягомдесяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусуостаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві,Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам,посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якоюпостановлено Рішення.
При цьому, згідно з ч. 2ст. 11 цього ж Закону контроль за виконанням додаткових заходів індивідуальногохарактеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітетуміністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.
Таким чином, на відмінувід відшкодування моральної та матеріальної шкоди Суд не може встановитидержаві, які саме заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених правзаявника.
Також, нормами Законів N3477-IV та N 606-XIV не визначено механізму виконання рішень національнихсудів, які Уряд України згідно рішення Суду зобов'язався виконати.
Відповідно до частинипершої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України.
Відповідно до статті 13Віденської конвенції про право міжнародних договорів для цілей тлумаченнядоговору поряд з контекстом термінів договору враховується зокрема, наступнапрактика застосування договору.
Відповідно до пункту 1статті 32 Конвенції на всі питання тлумачення і застосування Конвенції тапротоколів до неї поширюється юрисдикція Європейського суду.
При цьому, Європейськийсуд з прав людини «неодноразовонаголошував, що Конвенція є живим інструментом, що повинен тлумачитися «зогляду на умови сьогодення» (рішення від 25 квітня 1978 року у справі«Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer V. the United Kingdom), п, 31,Series А № 26; рішення від 7 листопада 2012 року у справі «Пічкур протиУкраїни» (Pichkur v. Ukraine), заява № 10441/06, п. 53).
У рішенні у справі «Великода проти України» викладена нова позиція Європейського суду щодо таких скарг, якапідлягає застосуванню як частина національного законодавства.
Статтею 17 Закону N3477-IV визначено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практикуСуду як джерело права.
Згідно з рішеннямЄвропейського суду з прав людини «Войтенко проти України», виконання рішення про стягненнякоштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б таківитрати були попередньо передбачені у законі про державний бюджет.Причина невиконання судового рішення про стягнення коштів з державної установиполягає саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які бзабезпечували виконання цього рішення, а не у бездіяльності органу ДВС.
До аналогічного висновкуприйшов Європейський суд у справі «Ромашов проти України». Зокрема, Суд зазначив, що виконання увідношенні державного органу може бути здійснене лише в тому випадку, якщодержавою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державногобюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Фактисправи свідчать про те, що протягом періоду, що розглядається, виконаннювідповідного судового рішення перешкоджала саме відсутність законодавчихзаходів, а не неналежне виконання своїх обов'язків державними виконавцями.
Також, згідно з рішеннямЄвропейського суду «Козачек проти України», встановлено, що вукраїнському законодавстві ні суди, ні виконавча служба не мають праваскасувати закони або зобов'язувати державу вносити зміни в закон про бюджет.
ВИСНОВОК: рішеннямиміжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, будевстановлено відсутність бездіяльності органу державної виконавчої служби привиконанні рішень про стягнення коштів з бюджетної установи завідсутності відповідних бюджетних асигнувань.
Таким чином, вжиттядержавним виконавцем будь-яких інших заходів з метою виконання рішенняЄвропейського суду з прав людини, крім визначених Законом N 3477-IVзаконодавством не передбачено.
Згідно зі статтею 22Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомогивстановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд зправ людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі протиІрландії" констатував, щоздійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить відстановища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й напитання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенніцього суду у справі "Кйартан Асмундсонпроти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Таким чином, передбаченізаконами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цихправ може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансовогозабезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереженнябалансу інтересів усього суспільства.
Разом з тим, п. 42рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД,Чечеткін та Оліус проти України" (Заява N 70297/01) від18.10.2005 р. передбачено, що Високий Суд погоджується, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні рішень судів (див. вищезазначене Voytenko judgment ( 980_223), параграф 42), однак відсутність бюджетних коштів неє підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (п.48 Рішення).
Аналогічна правовапозиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 тапостанові Вищого господарського суду України від 19.11.2012 у справі №5015/166/12).
P.s. Відповідно дощорічного звіту про результати діяльності Урядового уповноваженого у справахЄвропейського суду з прав людини від 29.01.2016 р. станом на 31 грудня2015 року у Європейському суді перебувало 64 850 справ проти держав – сторінКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з яких 13850 – проти України, що становить 21,4 % від загальної кількості справ. Загалом за зазначений рік Судомрозглянуто 83 справи проти України.
