Постанова про накладення адміністративногостягнення є незаконною та підлягаєскасуванню з підстав того, що справа була розглянута на місці зупинкитранспортного засобу, а не за місцезнаходженням органу, який уповноваживрозглядати такі справи.
Так, відповідно до ст. 283 КУпАП - розглянувши справу про адміністративнеправопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповіднодо ст.276 КУпАП - справа про адміністративне правопорушення розглядається замісцем його вчинення.
ВАЖЛИВО: словосполучення «на місці вчинення правопорушення» та «за місцем його вчинення» - неє тотожними та мають різне цільове спрямування.
Вказане вбачається з Рішення Конституційного суду України від 26 травня2015 року № 5-рп\2015 , в якому зазначено, що: «Аналіз положеньглави 22 Кодексу в системному зв'язку з положеннями його глави 17 вказує на те,що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення змісцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «намісці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться устаттях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовийзміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване уположенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа проадміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказуєна місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу проадміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно задміністративно-територіальним устроєм України».
Пунктом 2.3 вказаного Рішення передбачено, що у частинах першій, другійстатті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчиненняадміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягненнянакладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа неоспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неїнакладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексінеоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративнихправопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їхвчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадженняу справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема,фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративногостягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосуванняпосадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які невизначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушеннябезпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу,уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить допорушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративноївідповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.
ВАЖЛИВО: ЗаКодексом до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративніправопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушенняправил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства(частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, іншихветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметівз вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановленихмісцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірногосудна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручноїкладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковийпроїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особидо адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбуваєтьсяу скороченому провадженні.
Такимчином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всіінші види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають. (ВАСУ справа № К/800/37207/15 від26 жовтня 2016 року (№ в ЄДРСРУ 62469310).
Частина третя ст. 258 КУпАП передбачає, що працівник патрульної поліціїможе винести постанову на місці вчинення правопорушення, тобто - на місцізупинки транспортного засобу. Проте, постанова не може бути винесена безрозгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи довідповідальності виноситься за результатами розгляду справи.
Частина третя ст. 258 КУпАП вказує на те, що працівник патрульної поліціїповинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, яка зазначає, що постановавиноситься тільки за результатами розгляду справи.
Однак, зміни до ст.258 КУпАП, якими надано можливість працівникамНаціональної поліції не складати протоколи про адміністративні правопорушення,та Інструкція № 1395, якою урегульовано порядок оформлення адміністративнихправопорушень саме у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, набраличинності пізніше, ніж було прийняте вищевказане рішення Конституційного СудуУкраїни. Вказаним нормативним актам не надавалось тлумачення КонституційнимСудом України.
Отже, приписипостанови Конституційного Суду України по справі № 1-11/2015 від 26.05.2015 рокуповинні застосовуватись з урахуванням законодавчих змін, що відбулися у сферізабезпечення безпеки дорожнього руху ,внесених Законом України від 14.07.2015 року № 596-VІІ «Про внесення змін додеяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин усфері забезпечення дорожнього руху» та вищевказаною Інструкцією.
ВАЖЛИВО: Зогляду на викладене, вбачається, що нескладення протоколу проадміністративне правопорушення не є порушенням процедури розгляду справи проадміністративне правопорушення, яке утворює самостійну підставу для скасуванняпостанови, винесеної за результатами розгляду справи проадміністративне правопорушення (20грудня 2016 р. справа № 536/1417/16-а, ЄДРСРУ № 63586316).
Разом з тим, ст. 276 КУпАПвказує, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцемйого вчинення, тобто - за місцезнаходженням органу, уповноваженого закономрозглядати справу про адміністративне правопорушення.
Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 КомітетуМіністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій,ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрімсформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративноїпроцедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слідкеруватися такими особливими принципами:
1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосуванняадміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їйставляться в вину;
2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно відскладності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані;
3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів усправі, зібраних проти неї;
4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення просанкцію;
5)адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вонаґрунтується. (12.01.2017р. справа № 640/20250/16-а, ЄДРСРУ № 64003079; 13.01.2017 р. справа № 604/1117/16-а, ЄДРСРУ № 64040166; 16.01.2017р. справа №725/5847/16-а ЄДРСРУ № 64094623).
Більше того, приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормамипрямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, єзмагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори,згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України є частиноюнаціонального законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію ЗакономУкраїни від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 доКонвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконаннярішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди такожповинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини якджерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якогопоширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції)неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критеріємдоведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зіспівіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків абоподібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р.,заява №21037/05;п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік протиУкраїни» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі«Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Згідно п.2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України№5-рп/2015 від 26.05.2015р. по справі №1-11/2015, - органи законодавчої,виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцією межах і відповідно до законів України (ч.2ст.6 Основного ЗаконуУкраїни).
P.s. Нагадаю, що Вищий адміністративний суд України зробив узагальненийнауково – правовий висновок стосовно правомірності винесення уповноваженимизаконом особами розглядати справу про адміністративне правопорушення постановпро притягнення до адміністративної відповідальності одразу після складенняпротоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення.
Суть якого полягає в тому, що винесення постанов у справі проадміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженимина те особами одразу післяскладення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчиненняправопорушення єнеправомірним, а розгляд справ про адміністративні правопорушення замісцем вчинення правопорушення в контексті частини першої статті 276 КУпАП необхіднорозуміти як розгляд справ за місцем знаходження органу, уповноваженого закономрозглядати справу про адміністративне правопорушення, юрисдикціяякого поширюється на відповідну адміністративно-територіальну одиницю.
P . s . s . У справах про оскарження постанов у справах про адміністративнеправопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону№ 3674- VI позивач звільняється від сплати судового збору. КпАП дає вичерпний перелікосіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови пронакладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачуватисудовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідкамирозгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційномупорядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах,оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має правона апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору заподання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення івіднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставкацього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви іскарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративногостягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КпАП, якіпередбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. НормиЗакону № 3674- VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплатисудового збору за подання позовної заяви на постанову про накладенняадміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційноїскарги.
У зв'язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб'єктомвладних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративногосуду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах,встановлених Законом № 3674- VI , сплаті не підлягає.