Відповідальність за «зміну» цільового призначення земельної ділянки

Розмір ставок оподаткування та видвідповідальності платника податку за неузгоджену «зміну» цільового призначенняземельної ділянки  - з «обслуговування жилого будинку, господарськихбудівель і споруд» на «комерційна діяльність».

Фабула справи: Платник податку є власником 1/3 земельної ділянки, цільове призначення(використання) - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарськихбудівель і споруд, однак на вказаній земельній ділянці розміщено станціютехнічного обслуговування по ремонту титанових дисків машин (СТО), тобто де-юрезмінено цільове призначення, а отже на думку фіскального органу й оподаткуванняземельної ділянки повинно відбуватися у розмірах та за ставками що встановленнідля оподаткування земель комерційного призначення.

Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу проте, що вказана земельна ділянка використовується  платником податку длякомерційної діяльності є підставою для збільшення останньому грошовихзобов'язань із земельного податку.

Разом з тим,  13 грудня 2016 року колегія суддів судової палати вадміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 2а-17741/11/2670 (ЄДРСРУ № 63661587) незнайшла підстав для перегляду рішень судів касаційної інстанції (ВАСУ - ЄДРСРУ№ 55073474) щодо оподаткування земельної ділянки із цільовим призначенням - длябудівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд уразі «фактичній» зміні її статусу, вказуючи на наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якогопогодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: податковим органом не булодоведено використання позивачем земельної ділянки не за цільовим призначенням упорядку, визначеному законодавством, з урахуванням того, що використанняземельної ділянки не за цільовим призначенням тягне застосування іншого видувідповідальності, передбаченої  Земельним кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про плату за землю» (вредакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі вУкраїні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку абоорендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміриподатку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаютьсядо її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельнихділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів таінвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельнийподаток.

Статтею 5 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на часвиникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом плати за землю єземельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності абокористуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю(платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) іземлекористувач, у тому числі орендар.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції,чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахуванняземельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати заземельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, -договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про плату за землю» (вредакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нарахуваннягромадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянкидержавної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби,які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення провнесення платежу.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Пропорядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державнимицільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховуєтьсяконтролюючим органом, платник податків не несе відповідальності засвоєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несевідповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податковогозобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цимЗаконом.

ВАЖЛИВО: Враховуючивищевикладене, неправильне визначення податковим органом суми податковогозобов'язання із земельного податку в податковому повідомлення не може бутипідставою для донарахування такого податку в майбутньому.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (вредакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою длянарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до частин 1, 3 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції,чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чиіншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади,Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної РеспублікиКрим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільовогопризначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їхвідведення.

Згідно зі статтею 21 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на часвиникнення спірних правовідносин) порушення порядку встановлення та зміницільового призначення земель є підставою для притягнення до відповідальностівідповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядкувстановлення та зміни цільового призначення земель.

ВИСНОВОК: Зогляду на викладене, колегія суддів погодилась з висновками судів попередніхінстанцій, що порушення платником земельногоподатку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не єпідставою для визначення суми податкового зобов'язання, а передбачає іншіправові наслідки, визначені Земельним кодексом України, з урахуванням того, що податковезобов'язання із земельного податку повинного розраховуватися за данимидержавного земельного кадастру та виходячи з цільового призначення земельноїділянки, яке закріплено в державному актів на право власності на земельну ділянку.

P.s. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користуваннянею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуттявласником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання таобрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які непередбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Тобто знабуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала,не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняєтьсявід обов’язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежитлового приміщення не означає, що механічно(автоматично) разом із майном наймачу передається й обов’язок сплати податку заземельну ділянку, на якій воно розташоване. (ПостановаВСУ від 24.11.2015 року по справі № 826/14703/13-а (№ в ЄДРСРУ 54688775).

P.s.s. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності набудівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то донабувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вонирозміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попередньогоземлекористувача.

Застереження в договорі купівлі-продажу об’єкта нерухомості про те, щопродавець продовжує сплачувати орендну плату за земельні ділянки, на якихрозташована придбана частина будівлі, а покупець відшкодовуватиме продавцю їїсплату, не звільняє останнього від обов’язку сплати податку за земельнуділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можназмінити виконання обов’язку, встановленого податковим законом. (Постанова ВСУ від 08.06.2016 року по справі № 21-804а16).