14 грудня 2016 року Вищий адміністративнийсуд України розглядаючи справу № К/800/53919/13(ЄДРСРУ № 63876516) дослідив питання щодо несвоєчасності сплатиплатником податку узгодженого податкового зобов’язання у зв’язку із помилкою уреквізитах розрахункового документу.
Фіскальний орган, як суд першої та другої інстанції одноголосностверджували, що платник податків несе відповідальність за правильністьзаповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків,кодів банків, суми податкового зобов'язання і кодів бюджетної класифікації.
Однак, ВАСУ з таким висновком не погодився, виходячи з нижчевикладеного.
Так, пунктом 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України)передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити сумуподаткового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації,протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідногограничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податковоїдекларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилом п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків несплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цимКодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у виглядіштрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних заостаннім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарнихднів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - урозмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
ВАЖЛИВО: Занесплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певнийтермін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у виглядіштрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченоївищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується органомдержавної податкової служби на погашену суму податкового боргу залежно відкількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов'язання.
Між тим, зарахування загальнодержавнихподатків та зборів, до яких згідно зі ст. 9 ПК Українивідносяться, зокрема, податок на прибуток підприємств та податок на доданувартість, до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно доБюджетного кодексу України (далі- БК України), пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 29 якого визначено, що податок наприбуток підприємств (крім податку, визначеного п. 2 ч. 1 ст. 69 цьогоКодексу) та податок на додану вартість (крім податку, що зараховується доспеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України) належать додоходів загального фонду Державного бюджету України.
Частиною 1 ст. 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджетуі місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетнихкоштів. Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується ікоординується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейськеобслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейськогорахунку, відкритого у Національному банку України.
ВАЖЛИВО: Згідноіз ч. 5 ст. 45 БК України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходидержавного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з днязарахування на єдиний казначейський рахунок.
Отже, аналіз норм БК України дає підстави для висновку, що усіподаткові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, єдоходами бюджету; податки і збори (обов'язкові платежі) визнаються зарахованимидо державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Крім цього, п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи тапереказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року № 2346-III передбачено,що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу єзавершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа навиконання до банку платника.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вищенаведенихправових норм не врахували, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України,платник податків вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої сумигрошового зобов'язання до державного бюджету, а здійснення помилки під часперерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету встрок, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, маєкваліфікуватися як дія, хоча і помилкова.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеної Верховним СудомУкраїни у постанові від 16 червня 2015 (справа № 21-377а15) та у постанові від02 грудня 2015 року (справа № 826/6059/13-а), згідно з якою дії, які не містятьознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошовогозобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбаченихст. 126 ПК України.
ВИСНОВОК: враховуючиположення п. 126.1 ст. 126 ПК України, згідно якого застосування штрафних(фінансових) санкцій залежить від сплаченої суми податкового зобов'язання такількості днів затримки сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, судидійшли передчасного висновку про правомірне застосування до позивача штрафноїсанкції за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання з податку на доданувартість, оскільки факт сплати цієї суми грошового зобов'язання до державногобюджету з простроченням встановленого законом строку в судовому процесі невстановлений.
P . s . Необхідно також враховувати, що Вищий адміністративний суд Українирозглядаючи справу № К/800/9365/16 (№ в ЄДРСРУ 59419594) ухвалоювід 21 липня 2016 року також досліджував питання щодо правомірність накладенняштрафу на платника податку за перевищення граничних строків сплати узгодженихподаткових зобов'язань, внаслідок зміни податковим органом призначення платежу.
Зокрема ВАСУ вказав, що згідно з п.9 ст.87 ПК України уразі наявності у платника податків податкового боргу органи державноїподаткової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платникподатків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю йоговиникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання передпогашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цихкоштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язковедержавне соціальне страхування.
Вказаною нормою Кодексу визначено обов'язок податкового органу назарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістюйого виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податковогоборгу.
ВАЖЛИВО: Змістграфи "призначення платежу" у платіжних дорученнях за будь-яких умовне має значення, що прямо передбачено п. 87.9 ст. 87 ПК України.
Таким чином, законодавець наділив правомподатковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою увипадку сплати суми грошового зобов'язання, зазначеної в платіжному дорученні ззатримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штрафпри виконанні п. 9 ст. 87 ПК України в разі зарахування коштів, що сплачуєтакий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно зчерговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платникомподатків.
Вказані норми визначають, які дії зі сплаченими коштами зобов'язаніздійснювати органи державної податкової служби в погашення податкового боргу тане встановлюють відповідальності платника податків внаслідок вчинення вказанихдій податковою службою.
Більше того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, щозбільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваногоподаткового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїммайном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захистправ і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також"Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національногозаконодавства України згідно із ст.9 Конституції України.