Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України податковийкредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшитиподаткове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податковогокредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовленнятоварів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у томучислі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку зпридбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/абопри передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вестиоблік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданихнерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцемпостачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів намитну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку навіднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198Податкового кодексу України, вважаєтьсядата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківськогорахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платникомподатку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, щоподатковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної(контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін,визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків,нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку зпридбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг зметою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межахгосподарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податковогокодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснюєоперації з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою длянарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номерподаткової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище,ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на доданувартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцерозташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи,зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру)товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача;ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податкуу цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуваннямподатку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредитубудь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладнимичи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт(послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів воплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платникаподатку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включенідо складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цимпідпунктом документами, платник податку несе відповідальність у виглядіфінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на сумуподаткового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
ВАЖЛИВО: Враховуючи викладені норми Податкового кодексуУкраїни, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількохпідстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платникаподатку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплатагрошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а такожфактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платникаподатку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36,пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/абосплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожногоокремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання абоненалежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несесамостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку.Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і неможе автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на йогоконтрагентів.
Таким чином, формування суб'єктом господарюванняподаткового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержанняподаткової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбанихтоварів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявностіподаткової накладної (накладних).
Законодавство України, не ставить в залежністьвиникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит віддотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщоконтрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то цетягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначенаобставина не є підставою для позбавлення платника податку права навідшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбаченізаконом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальніпідтвердження розміру свого податкового кредиту. (Ухвала ВАСУ від 23 листопада 2016 р. справа № К/800/21771/16, ЄДРСРУ №62918455).