Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 нівелює можливість в період здійснення ліквідаційної процедурибанку зарахування зустрічних однорідних вимог (взаємозалік кредит / депозит).
Однак спершу необхідно вказати, що Постановою ВСУ від 13.06.2016 року по справі № 6-1123цс16 (№ в ЄДРСРУ 58497382) передбачено, якщона момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введенотимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який іншийспосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладівфізичних осіб».
Аналогічні положення містяться у Постанові ВСУ від 20.01.2016 року по справі № 6-2001цс15 (№ в ЄДРСРУ 55179270).
Разом з тим, правовою позицією ВСУ (постанова Судової палати у цивільнихсправах Верховного Суду України від16 вересня 2015 року № 6-43цс15 (№ в ЄДРСРУ 50974503) передбачено,що відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зобов'язанняприпиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
ВАЖЛИВО: Зазначенапідстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групипідстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.
Стаття 606 Цивільного кодексу України застосовується судом до спірнихправовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язанняіншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо прицьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними взаконі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, вякому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припиненняцивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.
Отже, у випадку, коли боржник банкупридбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання міжбанком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку,не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України,оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується.
Також, у випадку, коли боржник банку отримав право вимоги до банку задепозитним договором, відповідні кредитні зобов'язання між банком і такимборжником не можуть припинятися на підставі ст. 606 ЦК, оскільки положеннязазначеної статті до таких правовідносин не застосовуються (Постанова ВСУ від 23.03.2016 року по справі № 3-107гс16 (№ в ЄДРСРУ56786298).
Більше того, поєднання боржника та кредитора в одній особі та припиненнязобов’язань за Кредитним договором у межах вартості предмета застави невідповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постановах від 16вересня 2015 року у справі № 6-43цс15, від 23 березня 2016 року у справі №3-107гс16 та від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16. (Постанова ВСУ від 14.12.2016 року по справі № 3-1286гс16).
В період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьоїособи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку тачерговості, передбачених статтею 52 «Про систему гарантування вкладів фізичнихосіб» (далі – Закон), у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитнимдоговором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично єпогашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, недопускається.
Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, щокредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документальнопідтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнтащодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, недопускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішеннямсуду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупиненняфінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням)доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбаченихзаконом.
Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами,що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
ВАЖЛИВО: Процедурущодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом, який єспеціальним законом, що регулює ці правовідносини.
Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансовіта організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичнихосіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд),порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносиниміж Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження тафункції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідаціїбанків. Відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуваннямсистеми гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банківз ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України,нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасоваадміністрація – процедуравиведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможногобанку, в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку якюридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, алей регулюють будь-які відносини, що виникають у зв’язку із виведеннямнеплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносиниз клієнтами – фізичними особами, юридичними особами, іншими учасникамигосподарської діяльності банку.
Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведеннянеплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банкуна наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національногобанку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасовоїадміністрації.
ВАЖЛИВО: Так,відповідно до частини п’ятої статті 36 Закону під час тимчасовоїадміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та іншихкредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, зверненнястягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахуваннянеустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій заневиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язаньщодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічниходнорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимогкредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язаннямбанку перед кредиторами.
Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує,зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладникомяк засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повномуобсязі вкладу до дня виконання зобов’язань.
Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги зазобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можутьпред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку,а також оплату витрат та здійснення платежів.
Отже, у будь-якому разі в період здійсненняліквідаційної процедури банку задоволеннявимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів добанку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припиненнязобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічниходнорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора впорушення порядку статті 52 Закону, не допускається.
Більшетого, Верховний суд України постановою від 06.04.2016 року посправі № 3-174гс16 (№ в ЄДРСРУ 57227008) вказав: поточнірахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповіднихдокументів, а можливості зміни власникарахунка Інструкцією пропорядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній таіноземних валютах, затвердженою постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. №492, непередбачено.
Отже, банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження підприємстваза поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого впідприємства не виникає грошових вимог до банку за поданими заявами проперерахування коштів і видачу готівки.
ВИСНОВОК: виходячи із сталої судової практики вбачається, що припиненнязобов'язання шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, тобто взаємозалікдепозиту на кредит (ч. 1 ст. 601 ЦКУ) в умовах, коли Національним БанкомУкраїни у відповідний банк введено тимчасову адміністрацію, є неможливим.