16 листопада 2016 року Верховний суд України вирішуючи справи № 6-1286цс16 та6-1655цс16 зробив дуже цікаві правові висновкистосовно повернення депозитів (вкладів) з банківських установ (ПриватБанк)розташованих в Автономній Республіці Крим.
Так, відповідно до частини першої статті1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона(банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму(вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму тапроценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановленихдоговором.
ВАЖЛИВО: За правиламистатті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовійформі.
Письмова форма договору банківськоговкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтвердженодоговором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чиіншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншиминормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськимиправилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової формидоговору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Договір банківськоговкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банкомвід вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Договір банківського вкладу є нікчемним,якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщовнесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтвердженодоговором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, щовідповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами усфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями діловогообороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, якийздійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійсненнякасової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а такожпідпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) абоелектронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
З огляду за такі висновки, судкасаційної інстанції та Верховний Суд України в судових рішеннях, постановленихза результатами розгляду судових справ, зазначали про необхідність перевіркисудами нижчих інстанцій у порядку, передбаченому процесуальним законодавством,доводів і доказів сторін стосовно додержання письмової форми договорівбанківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідністьдослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіхдоказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповіднихрезультатів у судовому рішенні.
ВАЖЛИВО: Згідно з пунктом2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками вУкраїні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касовіоперації в банках України, затвердженої постановою Правління Національногобанку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення)зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію(другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, щопідтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Квитанція або інший документ, щопідтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має міститинайменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, датуздійснення касової операції (у разі здійснення касової операції впісляопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи«післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення),який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підписпрацівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Суд вказує, що висновки про застосуваннянорм матеріального права можуть застосовуватися також і до подібнихправовідносин, які виникли після втрати чинності Інструкцією про касовіоперації в банках України 2003 року, оскільки прийнята на її заміну Інструкціяпро ведення касових операцій банками в Україні 2011 року так само регулюєпитання щодо визначення обов’язкових ознак для документів, які підтверджуютьвнесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника.
Як зазначалось вище, предметом судовогорозгляду було стягнення з банку суми вкладу (депозиту) та інших виплат, ав противагу цьому представник банківської установи стверджував, що банкмає обґрунтовані сумніви як щодо самого факту укладення і дійсності договорів,так і щодо розмірів вкладів, належних до видачі.
ВАЖЛИВО: Суд вказав, що загальновідомим є факт окупації з 20 лютого 2014 року Російською Федерацієючастини території України, а саме Автономної Республіки Крим та м.Севастополя.
З приводу цього банк зазначив, що останнійвтратив свої активи на цій території, не має доступу до свого майна,призначеного для діяльності банківської установи на території АвтономноїРеспубліки Крим, а також не має доступу до створених у відповідних відділенняхбанку на цій території документів – договорів з клієнтами на паперових носіях,платіжних документів, документів каси тощо.
З огляду на це банк вказав, що у ньоговідсутня будь-яка інформація стосовно договорів, укладених позивачем вАвтономній республіці Крим чи платежів, здійснених за цими договорами.
Таким чином банк піддавав сумніву якфакт укладення договорів, так і внесення позивачем грошових коштів як вкладів узаявлених сумах, справжність наданих квитанцій, дійсність підписів представникабанку на договорах, дійсність проставлених на квитанціях штампів, а тому просивсуд з огляду на положення статті 10 ЦПК України сприяти всебічному і повномуз’ясуванню обставин справи, зокрема призначити експертизу для перевіркинаведених сумнівів.
Суд першої інстанції, з яким погодилисясуди апеляційної та касаційної інстанцій, цих заперечень не перевірив і вдостатньому обсязі не виконав процесуального обов’язку зі сприяння відповідачув усебічному і повному з’ясуванню обставин справи з огляду на їх особливість –необхідність доказування обставин і фактів, що мали місце на тій територіїУкраїни, яка на час розгляду спору судом окупована РосійськоюФедерацією і не контролюється українською владою.
З урахуванням зазначеного Верховний судзазначив, що факт укладання депозитного договору та внесення готівки позивачемсудами встановлено на підставі наданих позивачем копій документів, безїх перевірки на предмет належності та допустимості як доказів з огляду наобов’язкові реквізити, передбачені профільними нормативними актамиНаціонального банку України для документів, що підтверджують приймання банкомготівки.
Тобто, у судових рішеннях попередніхінстанцій не відображено результатів оцінки наданих позивачем копійдокументів (стаття 212 ЦПК України), а отже неможливо встановити додержанняписьмової форми договорів банківського вкладу згідно з вимогами статті 1059 ЦКУкраїни та сум, які дійсно внесено в банк.
Крім того, суд вказав, що відповідно доположень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта можевикористовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.Порядок та правила використання іноземної валюти на території Українивстановлені Декретом Кабінету Міністрів України від19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютногорегулювання і валютного контролю» (далі – Декрет № 15-93), Правиламивикористання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженимипостановою Правління Національного банку України від30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядокздійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України,затвердженим постановою Правління Національного банку України від29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
Згідно зі статтею 524 ЦК Українизобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте вдоговорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземнійвалюті.
Разом з тим незалежно від фіксаціїеквівалента зобов’язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою тадругою статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бутивиконане у гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент віноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційнимкурсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення невстановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зважаючи на зазначене, суд має правоухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті управовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і впорядку, встановлених законом (частина друга статті 192,частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
При цьому стаття 625 ЦК Україниунормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов’язанняі з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиноюдругою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бутивизначена до стягнення виключно в національній валюті Україні – гривні.
Крім того, вирішуючи питання пронаявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієївідповідальності.
Наслідки прострочення боржникомвиконання грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьохпроцентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступаютьспособом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванніматеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідокінфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користуванняутримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці коштинараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадахсправедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошовихкоштів однією стороною зобов’язання за рахунок іншої.
Таким чином, враховуючи вищевикладене,Клієнт має цілком законні підстави звертатися з позовною заявою до Банківськоїустанови стосовно компенсації за знецінення коштів внаслідок інфляції (ст. 625 ЦК України).
Викладені обставини, стосовно стягненняінфляційних витрат, цілком узгоджуються із судовою практикою, зокрема Правовимвисновком зробленим Верховним судом України при розгляді справи № 6-352цс16 від 06 квітня 2016 року (№ в ЄДРСРУ 57035431).
Треба також пам’ятати, що 28 вересня2016 року Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1699цс16 (№ в ЄДРСРУ 61784699) підтвердивправову позицію висловлену у постанові Верховного суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 (№ в ЄДРСРУ 57678639).
Суть її полягає в тому, що вкладникза договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їхвиконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг,передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист правспоживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний деньпрострочення.
Окремо необхідно наголосити, що раніше Верховнийсуд України, який розглядаючи справу № 6-2861цс15 (№ вЄДРСРУ 56309772) сформулював відповідну Правовупозицію в Постанові від 02 березня 2016 року, якою відповів на питання відноснопродовження нараховування процентів за банківським вкладом (депозитом) післязакінчення строку дії депозитного договору.
Зокрема Верховний суд України зазначивнаступне: «Закінчення строку дії депозитногодоговору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальнихправовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодуватизаподіяні збитки, встановлені договором чи законом» .
Тобто в разі неналежного виконаннядоговору банківського вкладу (депозиту), а саме за безпідставністю йогонеповернення та/або затримки в повернені, Банк повинен нараховувати тавиплатити Клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладомна вимогу, а Клієнт (вкладник), для найефективнішого вирішення цієї справи,користуючись своїми процесуальними правами за допомогою суду та/абоадвоката, повинен витребувати відповідні документи, які встановлюютьрозмір процентів за вкладом на вимогу у відповідної банківської установи.
P.s. І на останок – практика Європейськогосуду з прав людини: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільногокодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому правокористування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її навласну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди.
Отже, власник рахунку може добросовісноочікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає,що на його рахунок нараховуються відсотки.
Закономірно, він очікуватиме, що йомуповідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав збанком , і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідьвжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності.Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним зними правом. (Nejdet Sahin і Perihan Sahin протиТуреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
ВИСНОВКИ: