З першу необхідно вказати, що відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значенняПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ зарезультатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетневідшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цьогоКодексу.
Алгоритм дій платника податку та державних органів щодовідшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВвизначено ст. 200 ПК України, а також Порядком взаємодії органів державноїподаткової служби та органів державної казначейської служби в процесівідшкодування податку на додану вартість, затвердженим Кабінетом МіністрівУкраїни постановою від 17.01.2011 року № 39 (далі - Порядок).
Пунктом 200.7 статті 200 ПК України передбачено, що платникподатку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняврішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органудержавної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення сумибюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
ВАЖЛИВО: Протягом 30 календарнихднів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації,контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних (п.200.10 ст. 200 ПК України).
Згідно з п. 200.12 ст. 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінченняперевірки подати органу, щоздійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначеннямсуми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Пунктом 6 Порядку встановлено, що у разі коли за результатамипроведення перевірок платника податку з урахуванням вимог ст.ст. 73 і 83 ПКУкраїни підтверджено достовірність нарахованої суми бюджетного відшкодуванняПДВ, орган державної податкової служби складає висновок про суми відшкодуванняПДВ (далі - висновок), у якому зазначає суму, що підлягає відшкодуванню здержавного бюджету.
ВАЖЛИВО: Протягом трьох робочихднів після закінчення камеральної перевірки податкової декларації платникаподатку, який має право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ, та п'ятиробочих днів після закінчення перевірки платника податку, який не має права наавтоматичне відшкодування ПДВ, - подає такий висновок органові державноїказначейської служби (пункт 7 Порядку).
За правилами п. 200.13 ст. 200 ПК України та п. 9 Порядку напідставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, щоздійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податкузазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів збюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку вобслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновкуконтролюючого органу.
Проте на практиці не все так гладко, часто-гуто контролюючий(фіскальний) орган, навіть після проведення перевірки платника податку, «забуває»подати висновок із зазначенням відповідної суми ПДВ, що підлягає відшкодуваннюз бюджету на користь останнього, до органу, що здійснює казначейськеобслуговування бюджетних коштів, як того вимагає п. 200.14 ст. 200 ПК України.
Виходячи з зазначеного вище, для захисту своїх майновихінтересів платник податку вимушений звертатися до суду…
…але тут починається найцікавіше!
Верховний суд України та деякі колегії Вищого адміністративногосуду України вважають, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органомдержавного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених ст.200 ПК України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви проповернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковійдекларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органувисновку, але цей порядок не передбачає бюджетневідшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення.
Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключнимиповноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтаксуд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такоїзаборгованості.
ВАЖЛИВО: Отже, судова вимогаплатника податку про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ не є правильним способом захисту його прав (Постанова Вищого адміністративного судуУкраїни від 06 жовтня 2016 р. по справі № К/800/40162/15, Реєстраційний №61913215) .
Тому в цьому випадку правильним способом захисту порушеногоправа позивача є зобов'язання відповідача до виконання покладених на ньогозаконом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначействависновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
Аналогічнаправова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.09.2015року № 21-881а15-2 та від 02.12.2015 року № 21-2650а15-2.
Однак, при такого роду судових спорах необхідно пам’ятати, щоколегія Вищого адміністративного суду, приймаючи Ухвалу від 04.02.2016 року по справі № К/800/44985/15 (Реєстраційний № 55661009) , зробила «революційнийкрок» відступивши від судової практики Верховного суду України і прийняларішення на користь платника податку, вказавши при цьому наступне: « Платник податку маєправо на одержання бюджетної заборгованості, а ефективним способом захисту порушених правє стягнення з бюджету відповідних коштів ».
В обґрунтування зазначеного ВАСУ вказав наступне: «Частиною другою статті 162 КАС передбачено, що судможе прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав,свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сферіпублічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративнийсуд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владнимисуб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективнийспосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення ».
Крім цього, суд зауважив, що п. 200.23 статті 200Податкового Кодексу передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникампротягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету звідшкодування податку на додану вартість. Таким чином, після закінченняустановлених чинним законодавством строків для адміністративної процедуриперевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюютьсяна бюджетну заборгованість.
Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникненняфінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором –платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йомувідповідної суми.
Колегія суддів також зазначила, що надаючи правову оцінкуналежності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на йогоефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд зправ людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівніефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаютьсяКонвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системітієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінністатті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права іодержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводятьбезпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації,не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Більше того, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 року по справі №2а/2370/1721/11 Реєстраційний № 57003064) було підтверджено вищевказану судову позицію, яка захищає правата інтереси саме платника податку.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексуадміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодозастосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій зарезультатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частинипершої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владнихповноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, щомістить відповідну норму права.
Однак у справі, що переглядається, Вищий адміністративний судУкраїни вважає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої цієї жстатті Кодексу адміністративного судочинства України відступити від викладеної правової позиції ВерховногоСуду України знаступних мотивів.
ВАЖЛИВО: після закінченняустановлених чинним законодавством строків для адміністративної процедуриперевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюютьсяна бюджетну заборгованість.
Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникненняфінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором -платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йомувідповідної суми.
Слід також зазначити, що з моменту виникнення уплатника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльністьподаткового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворюєматеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню всудовому порядку .
Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантуваладотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктіву сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владнихповноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способіввідновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обратинайбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідаєхарактеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебираннянепритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин длязастосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції звідновлення порушеного права.
При цьому, відсутність у Порядку взаємодії органів державноїподаткової служби та органів державної казначейської служби в процесівідшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою КабінетуМіністрів України від 17.01.2011 р. № 39, (на який послався Верховний СудУкраїни на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетноговідшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення не єдостатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту унаціональній правовій системі взагалі.
До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органівдержавної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесівідшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашенняпростроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.
Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, щокожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльностіорганів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових іслужбових осіб.
В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен маєправо будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободивід порушень і протиправних посягань.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України,правової позиції викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від04.02.2016 р. у справі № К/800/44985/15, колегія суддів касаційної інстанціїпогоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав длязадоволення позовних вимог платника податку та стягнення в судовому порядку накористь останнього бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Аналогічні позиції: Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі №820/19449/14 (№ в ЄДРСРУ 56220781), Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі №820/19449/14 (№ в ЄДРСРУ 56220688), Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі №2а/0570/13834/12 (№ в ЄДРСРУ 56220775), Ухвала ВАСУ від 04.02.2016 року посправі № 806/2256/15 (№ в ЄДРСРУ 55661009).
P.s. Якщо заявляти позовну вимогу: «прозобов'язання фіскального органу ... надання держказначейству висновку», то єпідстави, що рішення буде скасовано на підставі позиції ВАСУ від Ухвала ВАСУвід 06.04.2016 року по справі № 2а/2370/1721/11 (№ в ЄДРСРУ 57003064), а якщозаявити вимогу: «про стягнення суми», то є ризик скасування всіх рішень напідставі позиції ВСУ викладеної у Постанові від 07.06.2016 року по справі №806/2256/15 (№ в ЄДРСРУ 58976421), якою скасовано Ухвалу ВАСУ від 04.02.2016року по справі № К/800/44985/15(Реєстраційний № 55661009).
Таким чином, найкраще заявляти сукупнівимоги: 1) «Визнання бездіяльності контролюючого органу, відносно не наданнядержказначейству висновку неправомірною»; 2) «зобов'язання фіскального органу надати держказначейству висновок» 3)«Стягнення заборгованості в судовому порядку».
Вищевказані вимоги п. 2 і п. 3 хоч і євзаємовиключні, однак доцільність цього кроку потрібно доводити неоднозначноюсудовою практикою ВАСУ та ВСУ ґрунтуючись при цьому на практиці ЄСПЛ(«ефективний спосіб захисту»), адже мета судового процесу отримативідшкодування і продовжувати займатися бізнесом, а не судитися довгі роки ...