Нещодавно Верховний суд Українирозглядаючи справу від 07.09.2016року № 6-1250цс16 зробив правовий висновок відносно поновлення процесуальнихстроків на апеляційнеоскарження судового рішення з підставневчасного та/або затримки поштового відправлення останнього.
Поряд зцим, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 5 жовтня2016 року розглядаючи справу № 6-1724цс16 провела паралель з вищевказанимсудовим рішенням та вказала вже на правокасаційного оскарження судового рішення з підстав несвоєчасного його отримання.
Відповіднодо п. 8 ст. 129 Конституції України одним із фундаментальних принципівправосуддя є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду.
Аналогічнінорми містяться в статті 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», атакож в процесуальних кодексах України, зокрема: ЦПК України - ст. 13«Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень»; КАСУкраїни - пп. 6 п. 1 ст. 7 «Принципи адміністративного судочинства»; КПКУкраїни - статті 393 «Право на оскарження»; ГПК України - статті 91 і107.
Стосовнозабезпечення цим правом дуже влучно висловився Верховний суд України у своїйпостанові від 03 березня 2016 року.
Судзазначив: поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широкимпоняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі, бо вонопередбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм йогореалізації.
ВАЖЛИВО: Забезпечення права наапеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судовогорішення, так і обов’язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чикасацію.
КонституціяУкраїни, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумаченняконституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілійнизці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судовихрішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист праві свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особавважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено абостворюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав тасвобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформленихвідповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке,згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).
Правона оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій єскладовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначенимиКонституцією України основними засадами судочинства, які є обов’язковими длявсіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційногота касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом(пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини РішенняКонституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).
Переглядсудових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновленняпорушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзацтретій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КонституційногоСуду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Отже,конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарженнярішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи вкасаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої закономзаборони на таке оскарження.
Відповіднодо вищезазначеного, Верховний суд України чітко констатував, що кожномугарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльностісуду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цимКодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосуєтьсяправ, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченомуцим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовомурозгляді.
Удосліджуємому судовому рішенні Верховний суд України вказав, що згідно із ч. 1ст. 325 ЦПК України касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з днянабрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.
ВАЖЛИВО: Відповідно до положень ч. 1 ст. 73, ч. 2ст. 325 ЦПК України у разі пропущення строку, встановленого частино першої цієїстатті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявоюособи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.
Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦПК України рішеннясуду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно післязакінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цимКодексом. Головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення судповідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися зповним рішенням суду.
Відповідно до ст. 222 ЦПК України копіїповного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно післяпроголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної тарезолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і булиприсутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копіїсудового рішення з викладом вступної та резолютивної частин.
ВИСНОВОК: Якщо недотримання строків касаційного оскарженнябуло зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, зокрема особіне надіслано протягом строку на касаційне оскарження копію повного текстуухвали суду апеляційної інстанції, то ця обставина може бути підставою дляпоновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судоверішення.
Зогляду на ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практикиЄвропейського суду з прав людини», яка передбачає, що суди застосовують прирозгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини якджерело права, необхідно вказати і на правові позиції Європейськогосуду з прав людини стосовно доступу до правосуддя та права перегляду судовихрішень.
Так, унизці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіхпитаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовийрозгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкодисамій суті права.
Усправі “Скорикпроти України” Європейськийсуд з прав людини нагадав, що “відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядкуіснує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходятьсяпід її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії,передбачені ст. 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, щорозглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності знаціональним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них”.
Стосовнопропущення строку на касаційне оскарження, необхідно наголосити на рішенні Судуу справі Mushtav. Ukraine (2010 р.), вякому внаслідок затримки з надісланням копії рішення апеляційної інстанції,скаржниця пропустила строк на касаційне оскарження і він не був поновленийВерховним судом України за клопотанням заявниці.
Європейськийсуд знайшов порушення у тому, що застосування відповідних процесуальнихобмежень не було чітким та передбачуваним у конкретній ситуації заявниці.Зокрема, Суд зауважив, що ні заявниця, ані її представник не були присутні привинесенні рішення апеляційним судом і тому цей суд мав надіслати їм копію цьогорішення протягом п’ятиденного строку. Оскільки вони чекали на копію рішення,яку попросили одразу, коли дізнались про нього, закінчення строку мало бутивідкладеним відповідно.
Також,Суд взяв до уваги, що у цій ситуації заявниця і її представник діяли швидко тавідповідно до ситуації, що строк був пропущений не з їх вини, що вониобґрунтували клопотання про поновлення строку і що касаційну скаргу було поданов межах загального річного обмеження.
Отже,якщо є необхідність в поновленні процесуальних строків на апеляційне/касаційнеоскарження, разом із скаргою необхідно подати суду вмотивоване та обґрунтованеклопотання щодо відновлення процесуальних строків з посиланням на докази, якіпідтверджують даний факт, а також не затягувати з подачею скарги, тобто, якзазначив ЄСПЛ - діяти потрібно «швидко та відповідно до ситуації».
Водночас, пунктом першим статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має правона справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строкунезалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодойого прав та обов'язків цивільного характеру.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд зправ людини у справі «Устименко проти України».
Зокрема, Високий Суд вказав, що право насправедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повиннотлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошуєверховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектівверховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотриманняпринципу res judicata , тобто принципу остаточності рішення,згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного іобов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановленнянового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовленийособливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих протиРосії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46рішення).
Суд постановив, що якщо звичайний строкоскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення можепорушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш завсе, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свободарозсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. Укожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причинипоновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо колинаціональне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовночасу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьовпроти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня2008 року) (п. 47 рішення).
Зі змісту пункту 52 рішення випливає, щоякщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача«поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він(суд) не вказав чітких причин такого рішення.
За цихпідстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6Конвенції та дійшов висновку, що національнісуди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови усправі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшомупостанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника насправедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53рішення).