Нещодавно народний депутат VIII скликання Власенко Сергій Володимировичвніс законопроект « Про внесеннязмін до деяких законодавчих актів України щодо започаткування реальної реформисудової гілки влади» № 5136 .
Виходячи з пояснювальноїзаписки метою законопроекту є неухильне забезпечення єдностісудової практики, що стане вагомою підґрунтям на шляху реального реформуваннясудової гілки влади.
Завдання законопроекту є забезпечення єдностісудової практики, яке покладене на Верховний Суд України, як найвищу судовуустанову в системі судів загальної юрисдикції.
Так, відповідно до ч. 1 та 2ст. 125 Основного Закону нашої Держави – Конституції України система судівзагальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності іспеціалізації, а найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикціїє Верховний Суд України.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ЗаконуУкраїни «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права,викладені у постановах Верховного Суду України, є обов’язковими для всіхсуб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльностінормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Разом з тим існує ч. 5ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що судмає право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВерховногоСуду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Важко не погодитися з ВласенкоС.В., який вважає, що такий інструмент не зовсім дієвий: «…оскільки, яксвідчить практика, є випадки, коли висновків Верховного Суду щодо застосуванняоднієї і тієї ж норми права є декілька і суди, обираючи один із них, невказують підстав, з яких вони його обрали, а також підстав, з яких вони непогодились з іншим висновком Верховного Суду. Часто суди нижчого рівнявзагалі ігнорують, нехтують правовими висновками Верховного Суду"(наприклад див. матеріал: «Подвійністандарти Верховного суду України: кредитно-іпотечні справи» або «Підвідомчістьспорів щодо оскарження рішення нотаріуса-держреєстратора»)
Пропоновані зміни містятьнаступні ключові позиції:
- запровадження поняття«правова позиція Верховного Суду України»;
- позбавленосуди права відходити від правової позиції Верховного Суду України;
- закріплено обов’язковевикористання правової позиції Верховного Суду України, викладеної у йогопостановах;
- до переліку підстав дляоскарження судового рішення включено невідповідність судового рішення правовійпозиції Верховного Суду України, викладені у його постановах;
- запроваджено особливупроцедуру розгляду Верховним Судом справ, у яких наявні одночасно декількаправових позицій в подібних правовідносинах та прийняття рішень у таких справах;
- передбачено збільшеністроки на оскарження до Верховного Суду рішень судів з підстави їхневідповідності правовій позиції Верховного Суду України.
Тобто головна увагазосереджена саме на принциповому використанні судами усіх інстанцій правовихпозицій Верховного Суду України та формуванні єдності судової практики.
Зокрема у процесуальнікодекси пропонується внесення поправок наступного змісту: «У випадку, якщо на час вирішення спору та прийняття рішення у справі існує декілька різнихправових позицій Верховного Суду України щодо застосування однієї і тієї жнорми права до подібних правовідносин, суд при виборі ізастосуванні правової норми до спірних правовідносин має право обрати одну ізтаких правових позицій Верховного Суду України, яка на його думку є більш обґрунтованою. Прицьому, у рішенні суд зобов’язаний зазначити про існуванняіншої правової позиції Верховного Суду України щодо застосування тієї ж норми права до подібнихправовідносин та вказати підстави, з яких він знею не погоджується».
А в Законі України «Просудоустрій та статус суддів» замість «врахування правової позиції» та«відступлення від правової позиції» пропонується зобов’язання суддів нижчих інстанцій враховуватиправові позиції Верховного суду України.
Між тим, суди знайшли більшдієвий підхід, наприклад 27 вересня 2016 року Вищий господарський суд України усправі № 15/74-б: «…Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016року у справі № 908/4804/14 дійшов висновку про те, що за умови порушення провадженняу справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів доборжника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом безпорушення нових справ, що узгоджується із загальноюспрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів умежах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадженняза діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної масита проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимогкредиторів.
Отже, висловивши таку правовупозицію про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство всіх майновихспорів до боржника, Верховний Суд України змінивсвою правову позицію зазначену у Постанові №15/090 від 20.05.2015 року у справі№5016/1284/2012(5/45) про можливість розгляду окремих спорів (позовних вимогпро визнання угод недійсними) поза межами провадження у справі про банкрутство.
Такі висновки Верховного СудуУкраїни у Постанові від 13.04.2016 року щодо застосування норм процесуальногоправа, відповідно до статті 11128 ГПК України, є обов'язковими для всіхсуб'єктів владних повноважень, які застосовують положення статей 16, 12 ГПКУкраїни та звільняють суди від виконаннявказівок, які ґрунтувалися на правовій позиції про можливість розгляду в позовному провадженні окремих категорій спорів,яка була висловлена у Постанові №15/090 від 20.05.2015 року у справі№5016/1284/2012(5/45).».
Тобто суд керується правовоюпозицією, яка є найбільш новою (сучасною) у часовому відрізку, аджезаконодавство постійно змінюється… що фактично взаємовиключає «єдністьсудової практики»…
Більше того, в країні фактично недіє «прецедентне право» (виключення є рішення ЄСПЛ, які використовуються якджерело права), а отже відступлення від правової позиції Верховного судуУкраїни, але з відповідним обґрунтуванням є дієвим механізмом в планівикористання європейського принципу «ефективний засіб правового захисту» та «щоне заборонено, те дозволено».