Судам слід мати на увазі, що визнання права власності наоб’єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовомупорядку ЦК України не передбачено ( висновок Верховного СудуУкраїни від 19 вересня 2011 р. в справі № 18/314 та від 18 лютого 2015 року усправі № 6-244цс14).
Відсутність у законі норми, яка б дозволялав судовому порядку визнавати право власності на об’єкти незавершеногобудівництва, викликає чимало запитань, адже спір між суб’єктами цивільнихправовідносин може виникнути і до моменту державної реєстрації.
Конвенцією про захист прав людини іосновоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР (далі – Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.)передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкоднокористуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власностіінакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом ізагальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійсненняконтролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або длязабезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та йогозахисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений прававласності. Право приватної власності є непорушним.
Однак, кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексуУкраїни; далі – ЦК).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом,якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведенадля цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, абоз істотними порушеннями будівельних норм і правил.
ВАЖЛИВО: особа, яка здійснила або здійснює самочиннебудівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Правова позиція Верховного Суду України усправі № 6-130цс13, що висловлена при ухваленні постанови від 4 грудня 2013року, визначає, що відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України самочиннимбудівництвом є не тільки новостворений об’єкт, але й об’єкт нерухомості, якийвиник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудовиуже існуючого об’єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органіввиконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, дозволу на виконаннябудівельних робіт, наданогоорганами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дійоб’єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано правовласності.
Відповідно до ст. 331 ЦК України правовласності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, спорудитощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщодоговором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію,право власності виникає з моменту прийняття в експлуатацію. Якщо правовласності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власностівиникає з моменту державної реєстрації.
У постанові Верховного суду України від 30.01.2013р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майновеправо, яке можна визначити як “правоочікування” , є складовою майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за якимвласник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна , таяке засвідчує правомірність його власника отримати право власності на нерухомемайно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Разом з цим, вказана вище правова позиціязнайшла своє підтвердження у постановіВерховного суду України від 07.09.2016 р. по справі № 6-47цс16.
Зокрема суд вказав, що новостворененерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняттяйого до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва єсукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріальногосвіту, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки,тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати направі спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм іправил підлягати поділу між ними.
Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СКУкраїни та статей 328, 331, 368,372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те,що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнанийоб’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток (постанова ВСУ від 11червня 2012 р. у справі № 6-66ц11 та правова позиція Верховного суду Українивід 15.05.2013 р. у справі за № 6-37цс13).
ВАЖЛИВО: За позовом дружини, членів сім’їзабудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має правоздійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступіньйого готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, ітехнічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами (п. 9 Постанови ПленумуВерховного суду України № 7 від 04.10.91 р. із змінами «Про практикузастосування судами законодавства, що регулює право приватної власностігромадян на жилий будинок).
На останок, відповідно до п. 2 постановипленуму ВСС «Про судову практику в справах про захист права власності та іншихречових прав» від 7.02.2014 № 5 спори, пов’язані із захистом права власності таінших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальнимзаконом юрисдикції.
Відповідно до п.2 постанови пленуму ВСС«Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудностіцивільних справ» від 1.03.2013 № 3 цивільна юрисдикція — це визначена закономсукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їхкомпетенції (ст.15 ЦПК).
Суди мають керуватися тим, що критеріямивідмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору процивільне право та суб’єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, якправило, фізична особа).
Такимчином, справи про право власності на житловий будинок між фізичними особамипідлягають розгляду судами загальної юрисдикції у порядку цивільногосудочинства.
Між тим, у постановах від 17 грудня 2014року у справі № 6-137цс14 і від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15 Верховний Суд України, переглядаючи справи про знесення самовільногобудівництва за позовами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролюта скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення цих позовнихвимог, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом як суб'єктвладних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійсненняархітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником вимогзаконодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, томуправовідносини між сторонами є публічно-правовими, а зазначені спори підлягаютьрозгляду в порядку адміністративного судочинства, а не в порядку цивільногосудочинства.