Досліджуючипитання припинення акцесорного зобов’язання - договору поруки, Верховний судУкраїни 14 вересня 2016 р. по справі № 6-1451цс16 в черговий раз сформував тапідтвердив раніше прийняту правову позицію.
Зокремасуд вказав, що відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договоромпоруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свогообов’язку.
Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порукаприпиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягомшести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання непред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання невстановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порукаприпиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одногороку від дня укладення договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК Українистроком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, якамає юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями абогодинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичнезначення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою абовказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 тачастина друга статті 252 ЦК України).
Порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її діїдоговором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Цеозначає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Разом із тим позовна давність – це строк, у межах якогоособа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права абоінтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої тап’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особадовідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, якайого порушила. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений абовизначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, колиу кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.
ВАЖЛИВО: Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред’явленнякредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від днянастання строку виконання основного зобов‘язання), інститут позовної давності застосовано бути не може , тому що право кредитора на пред’явлення вимоги допоручителя та обов’язок поручителя відповідати перед кредитором за порушенепозичальником зобов’язання припинилися.
Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителяпротягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов ’ язанняу разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припиненняостаннього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальністьперед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.
ВИСНОВОК: Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існуваннясамого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язокпоручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодореалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту всудовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Необхідно також зазначити, що умови договору поруки про його дію «доповного припинення зобов’язань боржника» не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки врозумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьомувипадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців віддня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги допоручителя (Постанова судових палат у цивільних та господарськихсправах Верховного Суду України від 23 травня 2012 р.).
Під виконанням сторонами зобов’язання слід розумітиздійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають іззобов'язання, передбаченого договором.
Суд також зробив висновок, що, "основне зобов’язання" - це не змісткредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складаютьправа та обов’язки сторін кредитного договору.
Разом з тим, якщо умовами договору кредитупередбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяцячастинами та встановлено самостійну відповідальність боржника заневиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконанняпозичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашеннякожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручительвідповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначеніправила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України)повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, Верховний суд України дійшов висновку проте, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитнимдоговором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строкпред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно зумовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися змоменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Більше того, Верховний суд України розглядаючи справу №6-272цс16 від 29.06.2016 р. зробив правовий висновок про те, що, регулюючиправовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності,частина четверта статті 559 ЦК України передбачає тривипадки визначення строку дії поруки:
1) протягом строку, установленого договором поруки(перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
2) протягом шести місяців від дня настання строкувиконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги допоручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
3) протягом одного року від дня укладення договорупоруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановленомоментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя(третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Окремо необхідно наголосити, що Верховний суд Українирозглядаючи справу № 6-125цс14 зробив важливий висновок: «…пред’явленнямвимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову.».
Разом з цим існує і окрема думка судді ВСУ Сеніна Ю.Л. уцій же справі: «Судова палата дійшла висновку, що пред’явленням вимоги допоручителя є пред’явлення до нього позову. Такий висновок вважаюпомилковим, виходячи з наступного.
Термін «вимога» є більш широким, ніж «позов», ціпоняття не є тотожними. Термін «вимога» вживається в різних нормахЦивільного кодексу по-різному й має різне значення залежно від контексту. Якщопорівняти частину четверту статті 559 ЦК України із частиною першою статті 555цього Кодексу, то стає очевидним, що законодавець припускає як звернення звимогою до поручителя, так і пред’явлення позову до нього. Саме тому стаття 555ЦК України встановлює різні права та обов’язки поручителя у разіпред’явлення до нього вимоги або позову.
Вважаю, що вдругому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України йдеться про вимогу допоручителя безпосередньо. Це преклюзивний строк, який не може бути перерванийзаявленням вимог до суду, його закінчення свідчить про припинення зобов’язання поручителяі саме з таких підстав слід виходити при ухваленні рішення.
ЦК України не передбачає скороченого строкупозовної давності для пред’явлення вимог до поручителя у разі невиконаннякредитного зобов’язання боржником, якщо у договорі поруки не встановлено строкйого дії. А якщо погодитись з висновком про те, що пред’явленням вимоги допоручителя є пред’явлення до нього позову, то виключається можливістьпред’явлення позову до суду після спливу шести місяців, встановлених частиноючетвертою статті 559 ЦК України».