Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що шкода, завданамайну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою,яка її завдала.
Відповідно до ч.2ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності,інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,механізмом, об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створюєпідвищену небезпеку.
Відповідно до п. 4 постановиПленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створюєпідвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за неюлюдини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганнюпредметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншогопризначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду,заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їхвикористанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей(наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерелапідвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюютьексплуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повногогосподарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договоруоренди, довіреності тощо).
ВАЖЛИВО: Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несевідповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джереломпідвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела(шофер, машиніст, оператор і т.ін.).
Особа, яка відшкодувалашкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винноїособи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановленийзаконом, що передбачено ч.1 ст.1191 ЦК України.
Між тим відповідно доправової позиції, яка висловлена ВерховнимСудом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2598цс15 вбачається, що перехід права вимоги за нормами статті 993 ЦКУкраїни та статті 27 Закону України «Про страхування» слід відрізняти відзворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ЦК України,статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, відповідно дочастини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдануіншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірівиплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієїнорми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: 1. Праворегресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання неюзобов’язання перед потерпілим; 2. Регрес застосовується після припиненнізобов’язання з відшкодування шкоди.
ВАЖЛИВО: За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давностіпочинається від дня виконання основного зобов’язання, зокрема виплатистрахового відшкодування (частина шоста статті 261 ЦК України
Однак відповідно доположень ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України “Про страхування” від днястрахового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов’язанні з відшкодування шкодидо страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майновогострахування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовноїдавності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завданістрахувальнику збитки (Правова позиціяВерховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-112цс13).
Відповідно до п.п.33.1.4п.33.1 ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настаннядорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійсненнястрахового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу,причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьохробочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надатистраховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правовоївідповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ),повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, атакож відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженогомайна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу зповажних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердитице документально.
Згідно з п.п.38.1.1.«ґ»п.38.01. ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик післявиплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальникаабо водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинивдорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і заумов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Так, предметом судовогорозгляду Вищого господарського суду України (справа №910/3650/16) є зворотна вимога страховика до особи, відповідальної за завданушкоду, про стягнення компенсації страхового відшкодування, виплаченогострахувальнику за договором добровільного страхування.
Суди попередніхінстанцій задовольняючи позов про стягнення недоплаченої частини страховоговідшкодування виходили з того, що виплативши страхове відшкодування відповіднодо умов договору добровільного страхування позивач набув права зворотної вимогидо відповідача у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат завирахуванням франшизи.
Відповідно до ст. 993 ЦКУкраїни та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика,який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, умежах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або іншаособа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної зазавдані збитки.
ВАЖЛИВО: до страховика,який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування перейшлоправо вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки- у межах фактичних затрат.
Разом з тим, згідно зч.ч. 4, 16, 17, 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" розмірстрахової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістюміж страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесеннязмін до договору страхування, або у випадках, передбачених чиннимзаконодавством.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межахстрахової суми за договорами майнового страхування і страхуваннявідповідальності при настанні страхового випадку.
ВАЖЛИВО: Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямогозбитку, якого зазнав страхувальник.
Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно здоговором страхування.
При цьому, зазначенимЗаконом та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбаченозобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмірстрахового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінкутранспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, щовизначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновленнятранспортного засобу.
Таку ж правову позицію уподібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від15.04.2015 року у справі № 910/7163/14, зокрема: «Суди обґрунтовано визнали, щоЗаконами України «Про страхування» та «Про обов’язкове страхуванняцивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов’язання страховика задоговором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодуваннятільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскількицей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму,необхідну для відновлення транспортного засобу ».
В той же час, стаття 29Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює правовідносиниміж відповідачем як страховиком та його застрахованою особою, а не міжвідповідачем як особою, зобов'язаною відшкодувати збитки за винну особу, тапозивачем як особою, яка відшкодувала збитки постраждалій особі.
Окремо необхідновказати, що 20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15дійшов до висновку, якщо страхової виплати (страхового відшкодування)недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахуваласвою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпіломурізницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховимвідшкодуванням).
Таким чином, зворотнавимога страховика до винної у ДТП особи визначається не тільки розміромзавданої ТЗ шкоди, а й сукупністю фактичних затрат, які понесені страховиком іякі, в свою чергу, підтверджені відповідним платіжним дорученням.
P.s. Між тим страховикнесе цивільно – правову (грошову - ст. 625 ЦК України) відповідальність зазаборгованість по страховим виплатам.
Вищевказаний висновокзробив Верховний суд України вирішуючи питання про усунення розбіжностей узастосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, при розглядісправи № 6927цс16 від 01.06.2016 р.